В Австралії ексгумують "людину з Сомертону"

Тіло невідомого чоловіка, яке виявили більше 70 років тому на пляжі у Південній Австралії, вирішили ексгумувати у надії розгадати загадку "людини з Сомертону".

Особа чоловіка та точні причини його смерті залишаються невідомими, повідомляє ВВС. України.

 

За десятиліття з'явилося багато теорій у справі – мовляв, це був шпигун часів Холодної війни, а, можливо, нещасний коханець.

Зараз австралійська поліція вважає, що технології зчитування ДНК зможуть допомогти нарешті розкрити таємницю "людини з Сомертону" й ексгумація тіла після 70 років має сенс.

Це одна з найбільших загадок в історії Австралії, відома також як "справа Тамам Шуд". Тіло чоловіка знайшли 1 грудня 1948 року на пляжі Сомертон у південно-австралійському місті Аделаїда.

Він лежав біля хвилевідбійної стіни, одягнений у костюм та краватку. Ніяких документів, які б дозволили ідентифікувати померлого, у нього не знайшли. Слідів насилля чи інших пошкоджень на тілі також не було.

Тож розслідування так і не змогло встановити ні особу загиблого, ні точні причини його смерті. Справа залишилася нерозкритою, а чоловіка поховали на міському кладовищі під табличкою "Невідомий".

Водночас на пляжі разом з тілом знайшли багато цікавих дрібничок, які породили безліч роздумів про те, ким він міг бути. Наприклад, незв'язні записи, які вважають кодом. Або ж відірваний шматок паперу, на якому було написано лише два слова на фарсі: "Тамам Шуд".

Згодом встановили, що це фраза з рідкісного видання збірника "Рубайат" Омара Хайяма, яка означає "завершений" або "кінець". Пізніше навіть знайшли конкретну книгу, з якої міг бути вирваний цей листок – її власник сказав, що знайшов її у своїй незачиненій машині.

Додав питань і той факт, що всі етикетки на одягу мертвого незнайомця були зрізані.

Всі ці деталі привернули до справи міжнародну увагу й згодом в інтернеті почалися її "онлайн-розслідування". Подібно до того, як вже у 2000-х будували теорії щодо загибелі "групи Дятлова" на Уралі в 1959 році.

Найпопулярніші теорії вважають загиблого "радянським шпигуном", якого отруїли невідомі, або ж самогубцем. Щодо кожної версії їхні прихильники приводять безліч аргументів та зв'язків з іншими подіями, які відбувалися на півдні Австралії у грудні 1948 року.

Минулого місяця прокурорка Південної Австралії Вікі Чепман заявила, що ексгумація тіла відповідає "великому суспільному інтересу" до цієї справи.

"За понад 70 років люди багато розмірковували над тим, хто цей чоловік та як він помер", - відзначила прокурор. У середу, 19 травня, розпочали розкопувати могилу.

Однак, як передає місцеве медіа Nine News, цей процес рухається повільніше, ніж очікували, через щільну глину та невпевненість у тому, чи поховали чоловіка у труні.

"Рештки перебувають глибше, ніж спочатку думали", - написала місцева журналістка Кезіа Салліван. Згодом до роботи приєдналися антропологи, які мають обережно дістати тіло з могили.

Слідчі сподіваються, що залишилося достатньо матеріалу ДНК, який дозволить ідентифікувати "людину з Сомертону" та її походження.

"Наші сучасні технології на світлові роки випереджають ту техніку, яка була в кінці 1940-х, коли знайшли тіло", - каже заступниця директора з криміналістичної медицини Південної Австралії, доктор Анне Коксон.

За її словами, такі дослідження дуже складні, але розслідування використає "кожен доступний метод, щоб розкрити цю таємницю".

Спроба розкрити "справу Тамам Шуд" – це частина автралійської програми, яка має на меті встановити імена на всіх невідомих могилах у країні.

"Ця історія захопила уяву людей по всій країні та, насправді, по всьому світу. Але я вірю, що нарешті ми зможемо знайти деякі відповіді", - сподівається прокурор Чепман.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.