Запустили інтерактивний проект про кримінальні історії австрійського Львова

Команда істориків у Львові запустила новий інтерактивний онлайн проект "Кримінальні історії цісарського Львова". Його творцями є команда історичного глянцю «Локальна історія. Це дев’ять анімованих історій від Дениса Мандзюка, написаних на основі газетних повідомлень межі ХІХ–ХХ століть

Львів межі ХІХ–ХХ століть – це не тільки розкішні кам'яниці і безтурботне дозвілля. Тут обманювали і грабували, ґвалтували і вбивали – інших і себе. А журналісти ретельно розписували ці історії в часописах. "Локальна історія" пропонує влаштувати прогулянку тим давнім Львовом, яким він був насправді.

 

"Львів у складі держави Габсбурґів багатьом ввижається близьким до ідеалу. Місто розросталося і збагачувалося, походи до храмів чергувалися з відвідинами театрів. Ресторани і кав'ярні не могли вмістити всіх охочих. Але зовсім іншим постає Львів на сторінках тогочасної преси. Дописувачі скаржилися на брудні вулиці та неохайні кам'яниці. За яскравими вивісками часто ховалася бідність і розруха. Будинки розпусти, картярські притони, жебраки, вар'яти, кишенькові злодії. Ледь не щомісяця на смітнику знаходили труп немовляти. Майже щотижня, а іноді й по кілька разів, траплялося самогубство", - розповідає автор проекту.

Дев'ять текстів  заховані у віконцях12 онлайн-кам'яниці. Для того, щоб їх почитати слід обрати віконце та клікнути на нього.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.