Поблизу Борисполя виявили ймовірне поховання жертв Голодомору

На приватній земельній ділянці робітники рили фундамент під будинок і виявили людські кістки. Власниця земельної ділянки повідомила поліцію

Про знахідку повідомляє інтернет-видання "Це Бориспіль".

 

Правоохоронці вилучили знайдене. Пізніше повідомили, що поховання старе і там мають працювати археологи, а не слідчо-оперативна група. Тоді й були викликані представники Бориспільського державного історичного музею, а також керівник ДПК "Штурм" Андрій Макаров.

Вдалося знайти і викопати шість кістяків людей. Це і дорослі люди, і люди похилого віку, і підлітки – 14-15 років. Поховані вони були як на цвинтарі, хоча на картах, що є в доступі, цвинтар знаходився за кілометр від місця знахідки.

"На мою думку, – прокоментувала директорка Бориспільського державного історичного музею Наталія Йова, – ці поховання можуть датуватися 1932-1933 роками, коли на Бориспільщині лютував Голодомор".

За документами це поховання ніде не відмічене, що характерно для цього періоду. По-друге, тіла поховані на відносно невеликій глибині. Більшість голі, босі і не в домовинах (лише один небіжчик був у труні). По-третє, сам факт знищення хрестів чи надгробків, якщо вони там були, вказує, що тодішня влада всіма способами намагалася приховати факт гибелі людей унаслідок Голодомору. 

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».