У Слов'янську відкрили дві меморіальні дошки. ВІДЕО

28 квітня у Слов'янську відбулося відкриття двох меморіальних дошок. Перша дошка, присвячена організації "Просвіта", яка діяла у місті у 1942-1943 роках. Друга - уродженцеві Слов’янська, підполковнику армії УНР Атаназію Гонті

Виготовлені коштом голови Правління ГО "Українська Ініціатива" Юрія Косенка дошки були встановлені на будівлях Хіміко-механічного технікуму та БДЮТ, відповідно (обидві будівлі знаходяться на вулиці Центральній).

 

Головним організатором заходів стала міськрада Слов'янська, від імені якої до присутніх звернувся заступник міського голови Юрій Підлісний. Вагому участь у процесі погодження дозволів на встановлення меморіальних дошок взяла обласна організація краєзнавців Донеччини, керівник якої, Валерій Романько був ведучим заходів.

Окремо варто підкреслити важливий внесок Тетяни Лисак, яка є представником ГО "Українська Ініціатива" у Слов'янську та активістом-краєзнавцем водночас.

Важливим інформаційним доповненням заходів стало поширення великої кількості літератури національно-просвітницького спрямування, яка була надана ГО "Українська Ініціатива" (своєю чергою, цю літературу організація отримала від ДП "Центр захисту інформаційного простору України" в рамках Меморандуму про співпрацю).

Участь у заході взяли представники органів місцевого самоврядування, краєзнавці, журналісти, активісти ГО "Українська Ініціатива", представники громадськості.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.