Підтримати український державний проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру. ПЕТИЦІЯ

Група громадських активістів розмістила на сайті Київмісьради петицію «Ми вимагаємо підтримки українського державного проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру»

26 квітня на сайті Київської міської ради з'явилась петиція щодо меморіалізації Бабиного Яру та гідного вшанування пам'яті його жертв.

Петиція має отримати 10 000 підписів протягом 90 днів (починаючи з 26.04.2021 р.),  щоби Київміськрада прийняла її до розгляду.

 

 

Повний текст петиції: 

Наближаються 80-ті роковини трагедії Бабиного Яру, де наприкінці вересня 1941 року за два дні нацистські окупанти розстріляли майже 34 тисячі євреїв – жителів Києва, а потім впродовж двох років окупації систематично вбивали та засипали землею людей різних національностей, а в 1943 році руками військовополонених відкопували та спалювали рештки тіл.

Жертвами нацистів, крім київських євреїв, стали також радянські військовополонені, роми, хворі психіатричної лікарні, учасники національного визвольного руху та комуністичного підпілля, православні священики, заручники й просто випадкові містяни. Всього, за різними оцінками, у Бабиному Яру за два роки окупації знайшли свою смерть близько 100 тисяч людей різного етнічного походження та релігійних переконань. А через 20 років, як страшна відповідь на намагання радянської влади стерти з лиця землі саму пам'ять про ці жертви, з Бабиного Яру зійшов вбивчий сель, спричинивши Куренівську катастрофу.

Трагедія Бабиного Яру є спільним болем усього українського народу, всіх етнічних, релігійних та соціальних груп, які становлять українську політичну націю. Але досі не вирішене питання про гідне вшанування жертв Бабиного Яру на рівні меморіального комплексу та музеїв.
Ми вважаємо неприпустимим віддавати процес формування державної політики пам'яті в чужі руки, передусім – країни-агресора Росії та її місцевих прибічників. Трагедія Бабиного Яру є частиною української національної пам'яті, тому її меморіалізація повинна відображати позицію всього українського народу, а не бути джерелом міжнаціонального та міжконфесійного розбрату, провокацій та способом реалізації ворожої пропаганди.

На жаль, київська влада не хоче бачити загрози, які несе з собою приватний російський проєкт (т. зв. Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"), активно підтримує та рекламує його.

Водночас київська влада ігнорує наявність українського проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру, розробленого Робочою групою Інституту історії України НАНУ на замовлення українського уряду (2017 р.).

Саме тому ми вимагаємо від керівництва Києва не підтримувати приватний російський проєкт (Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр") оскільки це суперечитиме законам, міжнародним угодам України та загальнолюдським моральним нормам, а замість цього — відкрити широке громадське обговорення державного українського проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру та прийняти на його основі відповідні рішення до 80-х роковин трагедії.

Підтримати петицію можна за посиланням https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=10562

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.