Підтримати український державний проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру. ПЕТИЦІЯ

Група громадських активістів розмістила на сайті Київмісьради петицію «Ми вимагаємо підтримки українського державного проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру»

26 квітня на сайті Київської міської ради з'явилась петиція щодо меморіалізації Бабиного Яру та гідного вшанування пам'яті його жертв.

Петиція має отримати 10 000 підписів протягом 90 днів (починаючи з 26.04.2021 р.),  щоби Київміськрада прийняла її до розгляду.

 

 

Повний текст петиції: 

Наближаються 80-ті роковини трагедії Бабиного Яру, де наприкінці вересня 1941 року за два дні нацистські окупанти розстріляли майже 34 тисячі євреїв – жителів Києва, а потім впродовж двох років окупації систематично вбивали та засипали землею людей різних національностей, а в 1943 році руками військовополонених відкопували та спалювали рештки тіл.

Жертвами нацистів, крім київських євреїв, стали також радянські військовополонені, роми, хворі психіатричної лікарні, учасники національного визвольного руху та комуністичного підпілля, православні священики, заручники й просто випадкові містяни. Всього, за різними оцінками, у Бабиному Яру за два роки окупації знайшли свою смерть близько 100 тисяч людей різного етнічного походження та релігійних переконань. А через 20 років, як страшна відповідь на намагання радянської влади стерти з лиця землі саму пам'ять про ці жертви, з Бабиного Яру зійшов вбивчий сель, спричинивши Куренівську катастрофу.

Трагедія Бабиного Яру є спільним болем усього українського народу, всіх етнічних, релігійних та соціальних груп, які становлять українську політичну націю. Але досі не вирішене питання про гідне вшанування жертв Бабиного Яру на рівні меморіального комплексу та музеїв.
Ми вважаємо неприпустимим віддавати процес формування державної політики пам'яті в чужі руки, передусім – країни-агресора Росії та її місцевих прибічників. Трагедія Бабиного Яру є частиною української національної пам'яті, тому її меморіалізація повинна відображати позицію всього українського народу, а не бути джерелом міжнаціонального та міжконфесійного розбрату, провокацій та способом реалізації ворожої пропаганди.

На жаль, київська влада не хоче бачити загрози, які несе з собою приватний російський проєкт (т. зв. Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"), активно підтримує та рекламує його.

Водночас київська влада ігнорує наявність українського проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру, розробленого Робочою групою Інституту історії України НАНУ на замовлення українського уряду (2017 р.).

Саме тому ми вимагаємо від керівництва Києва не підтримувати приватний російський проєкт (Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр") оскільки це суперечитиме законам, міжнародним угодам України та загальнолюдським моральним нормам, а замість цього — відкрити широке громадське обговорення державного українського проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру та прийняти на його основі відповідні рішення до 80-х роковин трагедії.

Підтримати петицію можна за посиланням https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=10562

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".