Державна архівна служба України створила онлайн-виставку “Чорнобиль: 35 років пам’яті”

В експозиції представлені документальні фото із Зони відчуження, офіційні листи, протоколи засідань КПРС, звіти й доповідні членів партії та керівництва Чорнобильської АЕС після аварії; світлини, анкети, посвідчення ліквідаторів аварії, а також листи і телеграми людей, які пропонували свою допомогу постраждалим від катастрофи

 

"Комплекс документів, пов'язаних з аварією на Чорнобильській АЕС всебічно відбиває причини, перебіг та наслідки найбільшої техногенної катастрофи ХХ століття, яка стала жорстоким випробуванням не лише для України. Тоталітарна радянська система приховувала правду про цю трагедію, документи про неї мали різні грифи секретності.

В незалежній Україні ці грифи знято, документи доступні для дослідження та частково опубліковані, а 30 жовтня 2017 року українська номінація "Документальна спадщина, пов'язана з аварією на Чорнобильській АЕС" була включена до Міжнародного реєстру програми ЮНЕСКО "Пам'ять світу".

Мета Державної архівної служби України заради пам'яті та майбутніх поколінь донести до світової спільноти правду про Чорнобильську катастрофу, про небезпеку радіації та людський фактор, який відіграв не останню роль в спричинені трагедії та ліквідації її наслідків, створити електронний ресурс, доступний для дослідників в інтернеті", - розповів Голова Укрдержархіву Анатолій Хромов.


До виставки увійшли документи з державних архівів Київської та Житомирської областей, Центрального державного архіву громадських об'єднань України та Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного. Онлайн-експозиція доступна на головній сторінці офіційного веб-порталу Державної архівної служби України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.