На Чорнобильській АЕС встановили пам'ятник ліквідатору Лелеченку

Біля центрального входу до адміністративно-побутового корпусу №1 Чорнобильської АЕС встановили скульптурну композицію, присвячену ліквідатору, Герою України Олександру Лелеченку та його колегам, які віддали свої життя чи здоров’я задля порятунку інших людей.

Про це у Фейсбуці повідомила пресслужба центру організаційно-технічного й інформаційного забезпечення заходів з управління зоною відчуження.

 

"Сучасні атланти-ліквідатори тримають над собою арку – під нею звичайна людина, що приклала праву руку до серця. В цьому образі можна впізнати заступника начальника електричного цеху Чорнобильської АЕС Олександра Лелеченка. Справжнього Героя, який заздалегідь знав, що життя його обірветься, й продовжував виконувати свої обов'язки, рятуючи життя мільйонів інших", - ідеться в описі скульптурної композиції.

Зазначається, що її ескіз кілька років тому був розроблений об'єднанням майстрів мистецтв України, а в натурі її відтворили працівники Чорнобильської АЕС. Деталі вони друкували на 3D-принтері.

За словами заступника технічного директора з безпеки ДСП "ЧАЕС" Олександра Новікова, композиція уособлює всіх ліквідаторів та працівників станції, котрі віддали своє життя чи здоров'я задля порятунку інших. Урочисте відкриття пам'ятника відбудеться 26 квітня, в день 35-х роковин Чорнобильської катастрофи.


Олександр Лелеченко був тим, хто 26 квітня 1986 року власноруч відкачав легкозаймисті речовини з сьомої та восьмої турбін, коли восьма зупинилася вночі під час вибуху. Він тричі ходив в електролізерну, яка знаходилась поруч із завалом, та була заповнена високоактивною водою, щоб відключити подачу водню до аварійних генераторів та подати напругу на живильні насоси. Зробив це вручну, оскільки всі системи вийшли із ладу. Тим самим він запобіг поширенню вогню на неушкоджені енергоблоки.

Лелеченка тричі забирали до прип'ятської медичної частини №126 та після отримання медичної допомоги він знову ішов на станцію. Олександр отримав дозу, не сумісну з життям – 2,5 тисячі рентгенів. Було йому 47 років.

Раніше повідомлялося, що в Москві є могила Лелеченка, проте насправді вона порожня. Тому що героя поховали в селі Степному на Полтавщині.

У 1986 році мужнього ліквідатора посмертно нагородили орденом Леніна, в 1996-му вже відзнакою Президента України – хрестом "За мужність", а в 2006-му він був удостоєний звання Героя України.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.