В Амстердамі сьогодні слухання у справі про «скіфське золото»

В Апеляційному суді Амстердама сьогодні відбудуться слухання по суті у справі про приналежність колекції «скіфського золота».

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, провадження було зупинене до вирішення питання про відвід судді.

 

28 жовтня 2020 року Апеляційний суд в Амстердамі задовольнив прохання України у справі про "скіфське золото" щодо відведення судді через підтвердження зв'язку головуючого судді з адвокатами кримських музеїв, що може свідчити про його упередженість під час розгляду справи.

За інформацією Мін'юсту, головуючий суддя Апеляційного суду Амстердама протягом кількох років здійснював представництво інтересів російської компанії "Промнефтьстрой" у справі проти ВАТ "НК "ЮКОС2", тобто фактично захищав інтереси Російської Федерації у справі на користь "Промнефтьстроя". А представництво інтересів "Промнефтьстроя" він здійснював у тісній співпраці з адвокатами, які представляють інтереси кримських музеїв у справі щодо "скіфського золота".

Колекцію скіфського золота привезли у музей в Амстердамі на виставку "Крим: золото і таємниці Чорного моря" ще до окупації півострова Росією.

Окружний суд Амстердама 14 грудня 2016 року ухвалив рішення про те, що експонати кримських музеїв мають бути повернуті в Україну. Рішення ухвалене на основі конвенції ЮНЕСКО, згідно з якою художні цінності мають бути повернуті суверенній державі, що надала їх для тимчасової експозиції.

28 березня 2017 року Апеляційний суд Амстердама отримав від представників кримських музеїв апеляцію на це рішення суду.

"Скіфське золото", доки триває судова тяганина, зберігається в музеї Алларда Пірсона в Амстердамі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.