Активісти на Прикарпатті рятують храм, де творив Пінзель

У місті Городенка на Прикарпатті активісти своїми силами рятують від руйнації храм Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, якому понад 250 років. Для цього створили «Проєкт 1743».

Про це кореспондентові Укрінформу розповів один із ініціаторів "Проєкту 1743" Назар Куцик.

 

"Цей храм – пам'ятка національного значення, і поки вона не обвалилась, її треба рятувати. Будівля храму замокає близько 15 років... Ми прийшли, побачили, що костел занепадає, і вирішили його рятувати", – розповів Куцик.

Він наголосив, що активісти не займаються реставрацією, а роблять консервацію і дослідження, водночас постійно радячись із архітекторами і реставраторами, щоб не зашкодити будівлі.

За його словами, щодня у храмі працюють не менше десятка людей на громадських засадах. Усі вони – парафіяни храму. Торік активістам виділили кошти з міського бюджету. Цього року кошти громади поки є лише на папері, але вже вдалося перекрити 580 кв. м даху, відремонтувати водовідведення та врятувати елементи храму від гниття та ржавіння.

"Цей костел – одна з перших робіт Пінзеля. Коли ми пересівали сміття, то знайшли фрагменти ангелів, які були окрасою храму, і їх походження треба досліджувати. Ще до появи костелу на цьому місці стояла дерев'яна церква, яку будував Потоцький. Ми допускаємо, що свічники, які ми знайшли нещодавно, стояли ще в тому храмі", – зазначив Куцик.

Він додав, що до храму нещодавно навідались реставратори, щоб дослідити фрески на стінах. Фахова експертиза має дати відповідь, коли і ким вони були зроблені та як їх можна відновити.

Проте для відновлення пам'ятки необхідні кошти. Тож активісти будуть раді будь-якій пожертві.


Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці та Монастирська Резиденція колишній костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії — пам'ятка архітектури національного значення XVIII століття у стилі пізнього бароко в місті Городенка Івано-Франківської області.

Костел споруджено у 1743-1769 роках на замовлення Миколи Василя Потоцького за проєктом архітектора Бернарда Меретина у співпраці з "галицьким Мікеланджело" — скульптором Йоганом Георгом Пінзелем. Костел прикрашало п'ять вівтарів і близько 30 скульптур роботи митця. Споруда вважається першою спільною роботою двох митців і однією з найцінніших пізньобарокових пам'яток на території колишньої Речі Посполитої. До комплексу входять також корпус монастирських келій та колона зі статуєю Пречистої Діви Марії.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.