В Росії померла остання носійка берингівського діалекту алеутської мови

На російській Камчатці померла остання носійка берингівського діалекту алеутської мови – 93-річна Віра Тимошенко

Про це повідомляє Новинарня.

 

Віра Тимошенко померла на острові Беринга в селі Нікольське Алеутського району. Вона десятки років займалася збереженням алеутської культури.

"Дуже близька мова поки що зберігається на американських Алеутських островах, є кілька носіїв на острові Атка, але в Росії, наскільки мені відомо, більше тих, хто говорить цією мовою, немає. І при цьому американський діалект все-таки відрізняється досить сильно", – сказав Головко.

Віра Тимошенко народилася в 1927 році в селі Нікольському.

З 1959-го і по 1982 рік завідувала Алеутським районним державним архівом. До останніх днів продовжувала консультувати російських й іноземних фахівців з алеутської мови і культури, а також перекладала прозу і вірші.

Алеутська мова – єдина мова в алеутській гілці ескімосько-алеутської групи, раніше широко використовувалася корінним населенням Алеутських островів, островів Прібилова, Командорських островів і півострова Аляска.

За даними експертів, залишається близько 100-150 активних носіїв алеутської мови.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.