В Україні створили словник для роботи з минулим і колективною пам’яттю

Платформа культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» започаткувала створення базвого словника понять і термінів українською мовою, які використовуються в роботі з минулим і колективною пам’яттю.

Про це йдеться в повідомленні Читомо.

 

Словник орієнтований на широку авдиторію. Як зазначається, завдання команди – розширити поле для розмови про проблеми пам'яті в Україні. Глосарій буде активно доповнюватись протягом року.

"Дослідження пам'яті – це широке і складне поле, в якому одні й ті самі поняття можуть мати різні назви, збивати з пантелику, ба навіть використовуватися для маніпуляцій. Щоб уникнути непорозумінь, Минуле / Майбутнє / Мистецтво започатковує роботу над глосарієм", – зазначають розробники глосарію.

На сайті проєкту можна ознайомитися, зокрема, з такими визначеннями:

Злочини проти людяності – категорія міжнародних злочинів, що полягають у широкомасштабному або систематичному нападі на будь-яких цивільних осіб з метою проведення політики держави або організації, спрямованої на скоєння такого нападу, або з метою сприяння такій політиці.

Постпам'ять – поняття, запропоноване американською дослідницею Маріанною Гірш (Marianne Hirsch) для позначення того різновиду колективних уявлень про минуле, який формується другим поколінням після катастрофічного досвіду, на "розриві" колективної пам'яті.

Ресентимент – відчуття образи як ядерної частини колективної пам'яті, вибудовування ідентичності в контексті підтримки знання про травматичну подію та необхідності помсти чи відновлення справедливості.

Також словник містить такі терміни: авангард, багатовекторна пам'ять, заблокаване майбутнє, Калі траш, наративність, презентизм, перехідне правосуддя, історична пам'ять та інші.

Для створення глосарію запрошено фахівців із різних сфер: Memory Studies, історії, антропології, права, мистецтвознавства, політичних студій тощо. До ініціативи вже долучилися директорка Меморіального музею тоталітарних режимів "Територія Терору" Ольга Гончар, історикиня та кураторка Поліна Байцим, арткритик і редактор видавництва IST Publishing Борис Філоненко, історик Георгій Касьянов, постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич, керівник Центру міжнародного гуманітарного права Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий, дослідник колективної пам'яті та медіааналітик Антон Лягуша, кураторка Минуле / Майбутнє / Мистецтво Оксана Довгополова.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.