Штучний інтелект «оживляє» фотографії предків. ВІДЕО

Генеалогічна компанія MyHeritage запустила функцію «Глибока ностальгія», що дає змогу перетворювати кадри з родичами, які померли, на короткі відео, на яких людина на фотографії усміхається, підморгує та киває.

Про це повідомляє Thomson Reuters Foundation News.

 

"Коли ми бачимо, як обличчя наших предків оживають, то можемо уявити, якими вони могли бути насправді. Це забезпечує новий спосіб зв'язку з нашою сімейною історією", - зазначив засновник MyHeritage Гілад Яфет.

Функцію "Глибока ностальгія" розробила ізраїльська фірма з комп'ютерного розпізнавання образів D-ID.

ЦДВР оживив світлини жінок українського визвольного руху: Катерини Зарицької, Ганни Максимець, Дарії Гнатківської, Марії Савчин, Олександри Паєвської.

На своєму вебсайті MyHeritage визнає, що технологія може здатися "трохи дивною", а її використання – суперечливим, однак компанія закодувала анімації, тож їх не вдасться використати для підробки будь-якого контенту чи передачі якогось повідомлення.

Директор з питань зв'язків з громадськістю Рафі Менделсон додав, що використання фотографій живої людини без її згоди є порушенням умов компанії. Також відео чітко позначаються символами ШІ, тому їх можна без проблем відрізнити від автентичних записів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.