Довженко-Центр повернув в Україну німий фільм 1920-х

Довженко-Центр повернув в Україну ще один фільм ВУФКУ. Плівка з картиною «Кіра Кіраліна» (1927) прибула в фільмофонд Центру з Бундесархіву (Німеччина)

В 2020 році в межах співпраці з членами Міжнародної федерації кіноархівів (FIAF) науковцями Довженко-Центру в каталогах відразу двох фільмофондів — "Національного кіноархіву — Румунської синематеки" (Бухарест) та Федерального архіву Німеччини (Берлін) — було виявлено дивом збережені прокатні копії чорно-білої німої стрічки "Кіра Кіраліна" виробництва Всеукраїнського фото-кіноуправління (ВУФКУ).

 

На запити Довженко-Центру німецька сторона надала в Україну для сканування позитивну плівку з фільмом довжиною 1538 м. Зі свого боку румунська сторона погодилась відскакувати власну копію довжиною 1510 м самостійно та передати в Довженко-Центр сканокопії фільму. Після отримання відсканованих копій обох версій фільму фахівці Довженко-Центру зроблять порівняльний аналіз та, в разі потреби, реконструкцію фільму для отримання найбільш повної та близької до оригіналу копії "Кіри Кіраліни".

"Кіра Кіраліна" — забута класика українського кіно 1920-х виробництва Другої (Ялтинської) кінофабрики ВУФКУ. Це одна з перших українських радянських стрічок, присвячених сучасному рабству та жорстоким порядкам "капіталістичного світу". Літературною основою фільму став роман румунського письменника Панаїта Істраті. У 1927 році "Кіра" стала однією з тринадцяти картин ВУФКУ, які було закуплено для прокату країнами Західної Європи. Ймовірно, саме завдяки цим комерційним зв'язкам стрічка збереглася донині.

"Кіра Кіраліна" — є останньою і єдиною збереженою кінострічкою авангардного театрального режисера Боріса Ґлаґоліна, а також одна з небагатьох робіт в українському кіно художника Роберта Шарфенберґа, що працював з Бертольдом Брехтом. Головну роль у стрічці виконала акторка харківського Театру імені І.Франка (де зокрема працював й Ґлаґолін) Олена Валерська — ймовірно, це єдина її поява на кіноплівці, що збереглася до наших днів. В одній з ролей в картині також з'являється зірка кримськотатарського кіно 1920-х Хайрі Емір-заде, відомий за фільмом "Алім" (1926).

Знахідка "Кіри Кіраліни" продовжує роботу Довженко-Центру по поверненню на батьківщину української німої кінокласики й доповнює ряд повернених у минулі кілька років стрічки "Тарас Трясило" (1926) та "Людина та мавпа" (1928). Репрем'єра стрічки з сучасним саундтреком відбудеться у 2021 році.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.