Ткаченко наполягатиме на передачі Гостиного двору МКІП

Попри відмову КМДА у передачі Гостиного двору в сферу управління Міністерства культури та інформаційної політики міністерство продовжить звертатися до Фонду держмайна.

Як передає Укрінформ, про це написав міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко у Фейсбуці за підсумками установчої зустрічі із культурними діячами і експертами щодо концепції Гостиного двору.

 

"Під час засідання стало відомо, що КМДА відмовило у передачі Гостиного двору в сферу управління МКІП. Проте ми продовжимо звертатися до Фонду держмайна і наполягати. І від наміру зробити культурно-креативний публічний простір національного масштабу не відмовляємось", - написав Ткаченко.

Він зазначив, що наразі необхідно прийняти виважені рішення, але не затягувати, оскільки об'єкт знаходиться в аварійному стані. За його словами, чим швидше пройдуть реставраційні роботи, тим ще гіршу руйнацію вдасться попередити.

"Як тільки Гостиний Двір буде передано в управління МКІП, наша команда складе календарний план порятунку пам'ятки. Але тут надважлива співпраця з містом і громадами. Просимо КМДА визнати це та нарешті почати діалог", - написав міністр.

Він зазначив, що метою засідання було визначення попереднього плану робіт та напрацювання технічного завдання для команди реставраторів.

За словами Ткаченка, враховуючи коментарі експертів щодо концепції, у межах об'єкта можуть бути: музей дизайну, архітектури, мистецтва, освіти; відкриті фонди; повернення до приміщення бібліотеки Заболотного; як розширення Національного художнього музею та інші. "Як один із варіантів – колаборація цих ініціатив, виділивши під потреби окремі поверхи, до прикладу", - написав він.

За його словами, майбутня концепція має вміщувати в собі: просторове планування, проєктні рішення зовнішніх зон, зручності під'їзних шляхів, відкритості будівлі та навіть організацію паркувальних місць. Але передусім, все що там розміщено, має відповідати архітектурним формам, бо без виконання даного пункту неможливо почати роботи.

"За результатами зустрічі, формуємо робочу групу, яка фіналізує концепцію та технічне завдання для реставраторів. Її ми потім презентуємо загалу для публічного обговорення. Продовжуємо боротися далі", - додав Ткаченко.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.