«Меч вікінгів» і казан германського короля: у Львові показали «Скарби Галичини»

У холі сесійної зали Львівської обласної ради представили експозицію з фондів Історико-краєзнавчого музею «Скарби Галичини» - майже 200 артефактів часів енеолітичних поселень.

Про це повідомляє пресслужба Львівської обласної ради.

 

"Експонати, які ми сьогодні маємо можливість оглядати, тут в стінах обласної ради, є унікальними свідченнями того, що Львівщина з давніх віків була центром розселення і активної діяльності різних народів.

Зверніть увагу на "меч вікінга", на найстаріший кам'яний "смайлик", казан германського короля, на римський посуд та ще майже 200 артефактів – це речі, які знайшли, тут на Західній Україні, у нас під ногами", - зазначила голова Львівської обласної ради Ірина Гримак.

 

На виставці екпонуються найцікавіші артефакти пам'яток часів енеолітичних поселень на горах Жупан та Лисівка, в урочищі Лазки поблизу Винників або могильник римського часу в Карові та ще десятки інших.

Серед цих знахідок особливе місце посідає кам'яна плитка із зображенням солярного символу т. зв. "смайлик", яка стала справжнім символом міста Винники.

Загалом ці артефакти – предмети побуту, особисті речі, прикраси, монети, які використовували мешканці міста Львова у XIV – XVIIIст., - були знайдені під час археологічних досліджень у центральній частині міста.

За словами директора Історико-краєзнавчого музею Ігоря Тимця, найвизначнішим серед представлених знахідок є славнозвісний "меч вікінгів", який був переданий музею навесні 2019 року.

"З ним пов'язана цікава детективна історія: чорні археологи зробили спробу незаконно вивезти пам'ятку закордон, але цьому вдалося запобігти", - сказав Тимець.

Тепер меч перебуває на зберіганні в Історико-краєзнавчому музеї.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.