У Софії Київській показали 3D-голограму обличчя Ярослава Мудрого

У Національному заповіднику «Софія Київська» презентували призму з 3D-голограмою справжнього обличчя великого князя київського Ярослава Мудрого

Про це повідомляє "Голос України".

"Побачити, який насправді вигляд мав Ярослав Мудрий — не просто унікальна можливість. Це важлива подія з точки зору історичного контексту та порушення питання національної ідентичності. Йдеться не про радянський портрет, який порівнював київського князя з російськими царями, а про найбільш реальну відтворену модель обличчя, спроектовану на основі наукових фактів і досліджень", — зазначив під час презентації міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

 

Відтворено обличчя князя в результаті тривалих досліджень методом історико-криміналістичної експертизи на основі моделі черепа та з використанням новітніх технологій. Автори еконструкції — криміналіст Андрій Переїденко та мистецтвознавець Юрій Шатайло.

"У нас були детальні обміри, зображення фотографічні, рентгеноскопічні Ярослава Мудрого, — каже генеральна директорка Національного заповідника "Софія Київська" Неля Куковальська. Вона додає, що "київські князі не носили довгих борід, що характерно було для зображення російських царів, а довгими були вуса.

А нашим князям вона, так би мовити, домальовувалась і домальовується й дотепер".

"Фігура князя вагома для розквіту і становлення Русі як сильної держави і її визнання на міжнародному рівні. Саме тому українці і світ повинні знати, який насправді вигляд мали наші герої. Символічно і те, що 3D-зображення покажуть у "Софії Київській", побудованої з ініціативи Ярослава Мудрого", — підкреслив міністр культури Олександр Ткаченко.

Неля Куковальська наголосила, що 3D-голограма обличчя Ярослава Мудрого є одним із перших кроків до тієї правдивої історії, яка може пролити світло на певні історичні факти, зокрема на те, який вигляд мали у Середньовіччі наші пращури.

Унікальну конструкцію створили на замовлення у Данії, придбали її для заповідника фармацевтична компанія "Інтерхім" на чолі з генеральним директором Анатолієм Редером.

"Ми в "Інтрехім" тішимося, що змогли долучитися та подарувати заповіднику таку цікаву конструкцію, — каже Анатолій Редар. — Адже це відтинок української історії, надзвичайно важливий для усвідомлення тяглості нашої культури, розуміння власного коріння та свідомої самоідентифікації. Пишатись минулим, відстоювати теперішнє та бути впевненим у майбутньому — ось мета".

У Національному заповіднику ведуть активні пошуки мощей князя Ярослава та планують також відтворити зовнішність його дружини Інгігерди.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.