"Наш біло-червоно-білий прапор" - заява білоруських істориків

Білоруські історики виступають на захист біло-червоно-білого прапора Білорусі, який може потрапити під заборону режиму Лукашенка

 

Заява

У зв'язку з початком пропагандистської кампанії режимом Лукашенко щодо заборони біло-червоно-білого прапора в Республіці Білорусь, ми, білоруські історики, заявляємо:

Біло-червоно-білий прапор є національним та державним білоруським символом. Він був затверджений у 1917 році усіма білоруськими національними організаціями і став державним у 1918 році, наприкінці Першої світової війни, коли нові держави, що постали на руїнах імперій, затверджували свої державні символи.

Наша національна держава, Білоруська Народна Республіка, прийняла державний герб - стародавню Погоню та державний прапор - біло-червоно-білий, відповідно до білоруських народних та історичних традицій.

За минуле століття біло-червоно-білий прапор став духовним надбанням і моральною цінністю для мільйонів білорусів, незалежно від їх політичних поглядів. У 1930 році відомий комуністичний поет Максим Танк писав:

Глядзіце ў будучыню смела!
Настаў доўгачаканы час,
Пад сцягам бел-чырвона-белым
Чакае перамога нас.


Використання національних символів колаборантами під час Другої світової війни було поширеним явищем у Європі і не могло призвести до дискредитації цих символів. Ми бачимо як держави з подібним історичним досвідом, такі як Росія, Україна, Франція, Литва, Латвія, Хорватія, Норвегія, Данія та інші, вшановують свої національні прапори.

У вересні 1991 року Верховна Рада БРСР затвердила біло-червоно-білий прапор державним прапором Республіки Білорусь. У 1994 році саме за нього присягнув новообраний президент Лукашенко.

Сьогоднішня офіційна пропагандистська кампанія з дискредитації та заборони національного та державного символу Білорусі біло-червоно-білого прапора не має історичного обґрунтування, що призводить до розколу в суспільстві і розпалювання ворожнечі між громадянами Білорусі
Організатори та учасники цієї кампанії повинні нести відповідальність не тільки перед судом історії, а й юридично.


Заяву підписали уже більше 700 істориків.

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».