"Наш біло-червоно-білий прапор" - заява білоруських істориків

Білоруські історики виступають на захист біло-червоно-білого прапора Білорусі, який може потрапити під заборону режиму Лукашенка

 

Заява

У зв'язку з початком пропагандистської кампанії режимом Лукашенко щодо заборони біло-червоно-білого прапора в Республіці Білорусь, ми, білоруські історики, заявляємо:

Біло-червоно-білий прапор є національним та державним білоруським символом. Він був затверджений у 1917 році усіма білоруськими національними організаціями і став державним у 1918 році, наприкінці Першої світової війни, коли нові держави, що постали на руїнах імперій, затверджували свої державні символи.

Наша національна держава, Білоруська Народна Республіка, прийняла державний герб - стародавню Погоню та державний прапор - біло-червоно-білий, відповідно до білоруських народних та історичних традицій.

За минуле століття біло-червоно-білий прапор став духовним надбанням і моральною цінністю для мільйонів білорусів, незалежно від їх політичних поглядів. У 1930 році відомий комуністичний поет Максим Танк писав:

Глядзіце ў будучыню смела!
Настаў доўгачаканы час,
Пад сцягам бел-чырвона-белым
Чакае перамога нас.


Використання національних символів колаборантами під час Другої світової війни було поширеним явищем у Європі і не могло призвести до дискредитації цих символів. Ми бачимо як держави з подібним історичним досвідом, такі як Росія, Україна, Франція, Литва, Латвія, Хорватія, Норвегія, Данія та інші, вшановують свої національні прапори.

У вересні 1991 року Верховна Рада БРСР затвердила біло-червоно-білий прапор державним прапором Республіки Білорусь. У 1994 році саме за нього присягнув новообраний президент Лукашенко.

Сьогоднішня офіційна пропагандистська кампанія з дискредитації та заборони національного та державного символу Білорусі біло-червоно-білого прапора не має історичного обґрунтування, що призводить до розколу в суспільстві і розпалювання ворожнечі між громадянами Білорусі
Організатори та учасники цієї кампанії повинні нести відповідальність не тільки перед судом історії, а й юридично.


Заяву підписали уже більше 700 істориків.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.