На будинку культури на Полтавщині відновили комуністичну символіку

У Градизьку Кременчуцького району відремонтували фасад будинку культури, а на ньому розфарбували комуністичну ліпнину. Це – серп і молот червоного кольору на фоні колосків пшениці

Про це повідомляє Суспільне.медіа.

 

Фасадну частину будинку культури у Градизьку розпочали оновлювати 2017 року. Вартість робіт склала близько 35 тисяч гривень. Комуністичні символи на фасаді лишили тому, що цього хотіли місцеві, розповів голова селищної громади  Мирослав Носа. Проте, як саме опитували жителів Градизька, не розповів.

"Така думка людей. Чомусь ця ліпнина нікому не цікава була, доки ми не завершили ремонт. Якщо ми її зіб'ємо, то що там буде?", – говорить Мирослав Носа.

У Градизьку є два будинки культури. Цей використовують для дискотек, під час виборів та для секції настільного тенісу, розповів голова громади.

За словами представника Українського інституту національної пам'яті Олега Пустовгара, зображення комуністичних символів нині незаконне.

"За 6 років було достатньо часу, щоб демонтувати цю ліпнину. Є приклади і в Україні, і в області, де на місці таких символів з'являлися державні символи або символи громади. Важливо, що ці символи не просто десь, а на будинку культури", – розповів Олег Пустовгар.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.