Відновлено могилу гетьманця Залозецького-Саса

У місті Ґрац, що на південному сході Австрії, знайшли могилу професора Львівської богословської академії та Віденського університету Володимира Залозецького-Саса

Про це повідомляє проєкт "Віртуальний некрополь української еміграції".

Протягом кількох років поховання вважалося втраченим, адже у 2016 році пам'ятник демонтували за несплату оренди місця поховання. Локалізувати могилу, що не мала пам'ятника, вдалось завдяки некрологу, опублікованому в газеті української громада США "Свобода".

 

Залозецький-Сас Володимир Романович (10.07.1896 – 12.10.1959) – український мистецтвознавець, політичний діяч. Син українського хіміка Романа Залозецького.

Прихильник і послідовник В'ячеслава Липинського. Від 1920 року – член Українського союзу хліборобів-державників (УСХД). Був одним із ініціаторів створення консервативно-монархічної організації в Західній Україні, а також "Братства українських класократів-монархістів, гетьманців" (1930), яке утворилося внаслідок саморозпуску УСХД. На еміграції мешкав у Чехословаччині, Німеччині, Австрії. Був викладачем Українського вільного університету в Празі, Українського наукового інституту в Берліні, професор Української католицької богословської академії у Львові (1928–34), 1947 – професор Віденського університету.

Наукові дослідження присвячені впливам візантійського мистецтва, готики, ренесансу, бароко на українську архітектуру.

"У 2020 році пластуни та представники української меншини в м. Ґрац провели акцію "Благочинна кава". Ми влаштували музичний вечір, на який запросили гурт української народної музики "Файна". На зібрані пожертви змогли відновити могилу. Через карантин неможливо провести урочистий масовий захід, тому мені з Іваном  Мачинським із Зальцбургу, друзі позичили машину, і ми поїхали встановити хреста.

Саму могилу проплатили до 2030 року. На запит до адміністрації, нам дозволили встановити дерев'яного хреста, бо для каменярських робіт потрібно знайти фірму з ліцензією, а це дорого.

Загалом, за цей рік маємо три такі могили: Інсбрук – сотник Олександр Рибачевський, Ґрац – класократ Володимир Залозецький-Сас і Відень – інженер Дмитро Равич", – розповів пан Тарас Піняжко, координатор громадської ініціативи "Врятуй могилу героя".

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.