In memoriam. Померла дисидентка Ольга Горинь

У Львові 11 лютого померла 90-літня Ольга Горинь – дисидентка, мисткиня, дружина політв’язня, одного з засновників Української Гельсінської групи Михайла Гориня (1930–2013).

Про це повідомляє Радіо Свобода.

 
Фото із родинного архіву

Ольга Горинь (з дому Мацелюх) народилася 15 жовтня 1930 року в селі Цетуля Яворівського району на Львівщині. Навчалася у Львівському університеті на українській філології. Була активною учасницею Організації українських націоналістів (ОУН), поширювала самвидав.

У 1952 році Ольгу Горинь студенткою засудили до 25 років таборів суворого режиму за участь в ОУН, розповсюдження забороненої літератури. Покарання вона відбувала в Комі АРСР, потім у Карагандинській області Казахстану. Ольга Горинь вийшла на волю швидше – у 1956 році.

У 1963 році Ольга Мацелюх і Михайло Горинь одружилися.

У помешканні Ольги та Михайла Горинів у Львові у радянський час збиралися шістдесятники, побратими – В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук'яненко, Ігор та Ірина Калинці, Зеновій Красівський, Іван Світличний, Іван Дзюба, Іван Драч.

Родина Ольги і Михайла Горинів зазнала переслідувань у радянський час, за подружжям постійно стежили співробітники КҐБ.

Ольга Горинь учителювала, була мисткинею, займалася народною вишивкою.

Поховають Ольгу Горинь у Львові на Личаківському цвинтарі 13 лютого.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.