У Сербії відкрили памʼятник Шевченку

У Новому Саді, другому за величиною місті в Сербії, відкрили памʼятник видатному українському поету Тарасу Шевченку.

Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода, монумент подарувало українське місто Львів.

 
фото: радіо свобода

Памʼятник встановили в університетському кварталі, неподалік берега Дунаю. На відкритті відбулася молитва з участю представників духовенства.

Автором памʼятника, який відкрили посол України в Республіці Сербія Олександр Александрович і мер Нового Сада Мілош Вучевич, є український скульптор Володимир Цісарик.

На постаменті українською й сербською мовами викарбовані Шевченкові слова з поеми "Єретик": "Щоб усі словʼяни стали добрими братами і синами сонця правди".

Посол України у зверненні до жителів Нового Сада й русинсько-української громади зазначив, що спорудження памʼятника реалізоване за сприяння мерів двох міст та за підтримки президентів України й Сербії.

Він нагадав, що Львів та Нові Сад стали містами-побратимами в другій половині девʼяностих років минулого століття й висловив упевненість, що відкриття памʼятника стане поштовхом для розширення співробітництва й дружніх відносин.

Посол Александрович сказав, що твори Шевченка стали перекладати сербською мовою ще в шістдесяті роки ХІХ століття, та що їх перекладають й друкують і в наш час.

Делегація зі Львова не змогла прибути до Сербії через обмеження, пов'язані з пандемією COVID-19.

Мер Львова Андрій Садовий у листі до мера Нового Сада наголосив, що постать українського поета й пророка на постаменті в цьому сербському місті стає ще одним символом, що повʼязує два міста. Звʼязки між ними мають глибокі корені, оскільки вони понад сто років перебували в складі однієї держави – Австро-Угорщини.

Мер Нового Сада Мілош Вучевич сказав, що памʼятник українського поета стає важливим місцем на культурній карті Нового Сада. Він нагадав, що в місті є вулиця Шевченка, та що у Львові є вулиця імені сербського етнографа й реформатора сербської мови Вука Караджича. Вучевич заявив про готовність сербського міста подарувати Львову памʼятник Караджича.

Бʼюст Тараса Шевченка привезли з України й поставили на постамент ще в листопаді минулого року. Офіційне відкриття кілька разів відкладали через заборону масових зібрань. На відкритті пам'ятника була обмежена кількість учасників – громадських й культурних діячів, письменників, працівників освіти, свещенників.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.