Арештована коляда 1972 року: світлини й документи онлайн

20 документів про різдвяний вертеп 1972 року, відразу після якого почалась одна з наймасштабніших операцій КҐБ проти дисидентів, опублікували у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху

Перші дні 1972 року українська інтелігенція зустріла різдвяною колядою, яка була заборонена в атеїстичній державі. Серед колядників — Василь Стус, Ірина Калинець, Михайло Горинь, Стефанія Шабатура та інші українські митці. 

Світлини з львівської квартири Стефанії Шабатури стали речовими доказами проти репресованих по справі "Блок". Оцифровані фото та документи з цієї справи публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України. 

До збірки увійшли:

  • інформаційне повідомлення КГБ з іменами керівників ватаг колядників, переліком адрес;

  • спеціальне повідомлення КГБ про проведення новорічних колядок дисидентами;

  • спостереження за бельгійцем українського походження Ярославом Добошем та його свідчення;

  • спеціальне повідомлення КГБ секретарю ЦК КПУ Шелесту про початок операції "Блок";

  • світлини учасників коляди

Органи держбезпеки цікавилися навіть декораціями святкування. Спецслужби звітують, що у вікні майстерні художниці Людмили Семикіної помітили картину: "... із зображенням маски, на одній з половин котрої намальована стікаюча чорна сльоза і напис" "1971 рік", на іншій — на блакитному тлі знак питання білого кольору і напис: "1972 рік"".

Популярність коляди змушувала КҐБ розглядати й інші варіанти боротьби із нею. Наприклад, в опублікованих документах є пропозиція почати використовувати дійство з ідеологічною метою. 

У рамках операції "Блок" КҐБ також стежив за бельгійцем українського походження Ярославом Добошем, який зустрічався з дисидентами та отримував від них матеріали. Добоша згодом затримали на кордоні та вилучили у нього фотоплівку зі знімками самвидаву та інші документи дисидентів. 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.