На Прикарпатті знайшли архів УПА. ВІДЕО

У лісі поблизу гірського села Тисів, що неподалік міста Болехів Івано-Франківської області, знайдено архів Української Повстанської Армії.

Документи понад 70 років пролежали під землею у ящику з-під кулеметних дисків. На нього з допомогою металошукача натрапили представники пошуково-історичного клубу "Тустань", передає Еспресо.TV.

 

"Він був на глибині, стояв вертикально, що свідчить – був захований, а не закинутий", - розповів голова первинної організації клубу "Тустань" Віктор Савчук.

У ящику виявили рукопис, брошури та посібник для військових "Бойовий статус піхоти". Його серед документів розпізнав історик Василь Тимків.

У місці, де знайшли архів, дослідники ведуть розкопки вже більше року. 1944 року там базувалася сотня УПА "Вікторія".

Місцевий мешканець Микола Зварич пригадує розповіді свого діда, який будував для повстанців. За його словами, до 1946 року повстанці не будували криївок, а споруджували дерев'яні зимівки по типу стаєнь.

"Коли вже на повстанців почало полювати КДБ, тоді вони вже так робили бункери і зимівки, щоби зверху й сліду не було видно", - зазначив Зварич.

Інформації про сотню УПА "Вікторія" збереглося дуже мало. Пошуковці по крихтах збирають факти про військовий підрозділ.

Вивчати самотужки документи дослідники не бралися – вони дуже крихкі. Все знайдене передали в Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби ім. Степана Бандери.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.