Єзуїтський орден в Іспанії вибачився за сексуальні злочини своїх послідовників

Католицький орден єзуїтів зізнався у тому, що з початку ХХ століття року його послідовники вчинили сексуальні злочини проти більш ніж сотні людей в Іспанії. Товариство Ісуса в цій країні вибачилося за свої дії, які назвало сумними та ганебними.

Про це повідомляє The Guardian.

Іспанські єзуїти, 1920 р.
Іспанські єзуїти, 1920 р.

У заяві ордена йдеться, що з 1927 року його люди, які часто працюють освітянами, вчинили сексуальні злочини проти 81 дитини та 21 дорослого. Більшість цих подій відбулася в школах, і за них відповідальні 96 єзуїтів.

Наразі в живих залишилися 65 єзуїтів, причетних до зґвалтувань і домагань, четверо з них вже не є членами ордену. 13 відсторонили від роботи з дітьми на час розслідувань, частині з цих людей наказали припинити служіння та відправитися до ізольованих єзуїтських комун.

Ці 96 членів ордену складають трохи більше 1% від його загальної чисельності в Іспанії.

Єзуїти — один з найбільш численних орденів Католицької церкви, заснований у XVI столітті для боротьби з Реформацією. Його члени активно займалися наукою, освітою та місіонерством. Станом на сьогодні в ордені налічується близько 15 тис. осіб, більшість з яких — священники.

"Ми хочемо навчитися просити пробачення в жертв та суспільства за ці зловживання, за культуру замовчування і за те, що не поводилися з цими фактами чесно і прямо", — заявив керівник осередку Товариства Ісуса Антоніо Еспанья.

Орден не назвав злочинців, оскільки хоче уникнути "полювання на відьом" і сповістити ймовірних жертв про те, що вони можуть довіряти бажанню єзуїтів шукати правду. Еспанья також заявив, що правила діяльності ордену оновили, і тепер єзуїтські установи гарантують безпеку дітям та людям, що перебувають у вразливому становищі.

Іспанське об'єднання "Вкрадене дитинство", що представляє жертв сексуального насильства, радо прийняло новини, але заявило, що викладені цифри "смішні", враховуючи епоху, багату на злочини.

"Схоже, вони забули, що жертви не могли повідомляти про зловживання, коли хотіли — вони це роблять лише тоді, коли мають можливість. У 1927 році ніхто не мав можливості повідомити про щось подібне.

Ми цінуємо зусилля, яких доклали єзуїти, занурившись у минуле та надавши дати й статистику, але це слід розглядати як початок чогось іншого — визнання", — сказав представник асоціації Хуан Кватрекасас.

На думку Кватрекасаса, єзуїтам варто поговорити з жертвами та приступити до покарання своїх злочинців і виплати компенсацій постраждалим.


У 2018 році Папа Римський Франциск, який є першим очільником церкви з числа єзуїтів, визнав помилки Риму в боротьбі з сексуальними злочинами своїх священників. Однак після цього понтифіка звинуватили в тому, що він не вжив жодних заходів з цього приводу.

Також Франциска розкритикували за його слова про те, що насильство над дітьми не обмежувалося церквою, і було історично поширеним явищем в усіх культурах і спільнотах.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.