Історичний музей Дніпра назвав безпечні для селфі фотозони

Дніпропетровський національний історичний музей імені Яворницького запросив усіх охочих долучитися до Міжнародного дня музейних селфі, зробивши безпечні "карантинні" фото

Як передає Укрінформ, про це повідомляється на сторінці закладу в Фейсбуці

"Історичний музей вже всьоме долучається до відзначення щорічного Дня музейного селфі. Навіть локдаун нам не перешкода. Але через закриття музею та його відділів, ми пропонуємо зробити селфі на вулиці. До Вашої уваги відразу дві фотозони: кам'яні ідоли і військова техніка. Також селфі можна робити і на фоні музейних будівель", – йдеться в повідомленні.

Фотографуватися пропонують у період з 18 по 24 січня, публікувати світлини потрібно під постом у Фейсбуці чи на власній сторінці у соцмережі. Щоб взяти участь у розіграші призів від музею, потрібно поставити хештеги #Museumselfieday, #Museumselfie і #DNIM. Переможця визначатимуть за кількістю набраних уподобань. Оголошення переможців відбудеться 25 січня.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.