Викопаний в лісі архів УПА виклали онлайн

320 документів підпільників, закопаних у лісі на Львівщині, через 70 років стали доступними для українців.

Колекцію документів публікує Центр досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

 

Архів знайшли у 2009 році у лісі поблизу села Лапаївка Львівської області. Повстанці закопали його у металевому молочному бідоні восени 1950-го. Так підпільники сподівалися врятувати свідчення про їхню боротьбу. Знайдений у доброму стані архів "чорні археологи" розпродали серед колекціонерів в Україні, Німеччині та Польщі.

"Центру досліджень визвольного руху тоді вдалося домовитися про копіювання. Відтак весь архів тепер оприлюднено онлайн. Нашою місією є робити минуле доступним, тож імена повстанців, персональні історії депортації, документація УПА дійшли до українців, хоч і через 70 років", — говорить директорка Центру досліджень визвольного руху Анна Олійник.

"Лапаївський архів є унікальною знахідкою для науковців та громадськості, — пояснює історик та член Центру Руслан Забілий. — Знайдений масив включає, до прикладу, поради для підпільної друкарні, описи вибухівки, інструкція про ведення фінансів, поіменні списки загиблих повстанців з біографіями та описами обставин загибелі. Ми припускаємо, що архів збирали для Проводу ОУН, ймовірно, частина з документів призначалася для генерала Романа Шухевича, Головного командира УПА".

До онлайн-збірки увійшли:

  • документи СБ ОУН: інструкції, протоколи допитів;
  • праці підполковника УПА Степана Фрасуляка — "Хмеля", який керував підготовкою повстанців;
  • звіти підпілля з Волині, Львівщини, Дрогобиччини, Рівненщини, Станіславщини, Тернопільщини;
  • вишкільні матеріали, інструкції, листівки; 
  • накази про присвоєння звань воякам УПА;
  • списки загиблих у боротьбі з більшовиками, некрологи.

Один із документів —  уривки із листів селян, яких депортували у Сибір. Люди голодують і просять родичів про допомогу: "...Прошу тебе не забувай про мене, рятуй, чим можна і як можна, бо дуже тяжко жити...Прошу вас дорогі родичі требуйте дітей додому, хай з голоду не вмирають".

Також архів містить поіменний список вивезених у Сибір дітей, юнаків та людей старшого віку. Повстанці описали жорстоку процедуру вивезення людей більшовиками та зібрали статистичні дані про депортації  в одному з районів.

"На жаль, так і не вдалося домовитися про копіювання дереворитів художника "Свирида", учня Ніла Хасевича. Ця спадщина наразі в приватній колекції, і залишається невідомою для мистецтвознавців та істориків", — додає Руслан Забілий. 


Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.

Громадська організація "Центр досліджень визвольного руху" вже 19 років збирає, реставрує, копіює і робить доступними документи УПА та ОУН. 



Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.