In memoriam. Помер учений-орієнталіст Ігор Черніков

9 січня 2021 року пішов із життя Ігор Федорович Черніков – відомий український учений-орієнталіст, дослідник історії Туреччини, українсько-турецьких зв'язків, історії міжнародних відносин.

Про це повідомляє Інститут історії України НАН України.

 

Ігор Федорович зробив вагомий внесок у відродження сходознавчих студій в Україні наприкінці 1950-х – на початку 1960-х рр.

Після закінчення факультету міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка пройшов шлях від учителя київських середніх загальноосвітніх шкіл, де викладав всесвітню історію англійською мовою, аспіранта та старшого наукового співробітника Інституту історії АН УРСР до завідувача відділу історії країн, що розвиваються, Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн (1978-1992).

Упродовж 1993-2000 рр. обіймав посаду головного наукового співробітника Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Ігор Федорович стояв у витоків розбудови Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, входив до складу його Вченої ради.

До творчого доробку вченого належать близько 230 наукових і науково-популярних праць. Зокрема, він є автором 5 індивідуальних монографій, керівником авторського колективу, відповідальним редактором і співавтором 12 колективних монографій.

Ігор Федорович брав активну участь у науковому житті відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАН України, зокрема, підготовці збірника наукових статей пам'яті доктора історичних наук, професора С.М. Пархомчука "Проблеми балканістики, сходознавства та міжнародних відносин" (Київ, 2007), енциклопедичного словника-довідника "Україна в міжнародних відносинах" (Київ, 2009-2016, вип.1-6), упродовж певного часу був членом редколегії і виступав рецензентом міжвідомчого збірника наукових праць "Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки".

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».