Центральний архів зарубіжної україніки показав Різдвяні вітання діаспори

Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) запрошує переглянути документальну онлайн-виставку «Різдвяні привітання», підготовлену за документами ЦДАЗУ.

Виставку розміщено на сайті архіву, повідомляється на сторінці партнера ЦДАЗУ – Світової федераціх українських жіночих організацій (СФУЖО) в Фейсбуці.

 
В. Доброліж "Різдвяна ніч". Листівка
ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 13

Як зазначається, одним з невід'ємних компонентів українського Різдва, разом із колядками, вертепами, кутею тощо, стали, серед іншого, різдвяні поштові листівки, які з'явилися близько двох століть тому і часто зберігаються в родинах.

У Центральному державному архіві зарубіжної україніки також є колекція вітальних поштових листівок до Різдва та Нового року. Вони були передані до архіву представниками української діаспори та дають змогу прослідкувати особливості відзначення релігійних свят у середовищі української громади, розповіла у дописі головна архівістка ЦДАЗУ Надія Лихолоб.

"Навіть перебуваючи за межами своєї історичної Батьківщини, наші співвітчизники зберігали традиції, звичаї, обряди святкування, що знайшли своє відображення у вітальних листівках, де поєднувалися елементи національної культури з релігійними мотивами", - зазначається у дописі.

Листівка, що надійшла поштою, сприймалася як подарунок художньої мініатюри, її унікальність зумовлювалася ще й тим, що на зворотному боці було особисте звертання, що зберігало тепло рідних чи дружніх рук.

Як зазначається, колекція листівок, що зберігається в ЦДАЗУ, цікава ще й тим, що зображені на них сюжети (картини) написані всесвітньо відомими українськими художниками, які творили як в Україні, так і в еміграції.

Це, зокрема, Андрусів П., Беднарський В., Денисенко Л., Дмитренко М., Доброліж В., Залуцький В., Крайківський Ю., Кричевська-Росандіч К., Крюків Б., Мазера В., Міхалевич М., Мощинський В., Юренко О. та ін.

Зауважується, що протягом усієї історії існування листівка зазнала численних видозмін, але, попри все, залишилася впізнаваною та актуальною до нашого часу.

Завдяки український діаспорі багато традицій святкування Різдва Христового, які знайшли своє продовження на Заході, збереглися і до цього часу. Разом з тим, в радянській Україні святкування Різдва та інших релігійних свят фактично були заборонені, зазначається у дописі. Про Різдво навіть уголос ніхто не наважувався говорити, а особливо у повоєнний період.

"Але, незважаючи на всі репресії, навіть перебуваючи у сталінських тюрмах і таборах, ув'язнені українці пам'ятали про свої народні та релігійні традиції і таємно створювали витвори мистецтва, зокрема і всім відомі декоративні вишиванки-картинки та іконки українських жінок-політв'язнів в СРСР", - йдеться у дописі.

У ЦДАЗУ висловили сподівання, що й у новому тисячолітті, так званому електронному спілкуванні через Інтернет, українці збережуть традицію своїх пращурів і будуть вітати зі святами близьких та знайомих саме листівками.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.