У Львові перепоховали 428 жертв політичних репресій

У Львові на Личаківському цвинтарі, на полі почесних поховань № 76, перепоховали 428 жертв політичних репресій – в’язнів Пересильної тюрми № 25.

Про це повідомляє пресслужба Львівської ОДА.

 
ФОТО: Львівської ОДА

У співпраці з меморіальним музеєм "Територія терору" фахівці комунального підприємства "Доля" упродовж 2017-2018 років провели ексгумацію останків 428 в'язнів Пересильної тюрми № 25.

Присутні вшанували пам'ять загиблих покладанням квітів та лампадок до місця поховання та виконали Державний Гімн України. Також відбулась громадська панахида.


Пересильна тюрма № 25 була створена у Львові восени 1944 року радянською окупаційною адміністрацією.

Це була одна з найбільших тюрем такого типу в УРСР. У роки німецької окупації на цій ділянці міста знаходилось "львівське ґето". На території тюрми були розташовані 21 барак, приміщення адміністрації, госпіталь.

Тюрма була огороджена цегляним і дерев'яним парканом заввишки 3 м. Основним призначенням був збір та відправка в'язнів "етапами" у виправно-трудові табори ГУЛАГу.

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.