2 грудня розпочався офіційний візит делегації УІНП до Польщі

Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович розпочав офіційний візит до Республіки Польща зустріччю з українською громадою у Польщі у приміщенні Посольства України.

Про це йдеться на сайті УІНП.

 

Українські громадські організації в Польщі представили голова Об'єднання українців у Польщі (ОУП) Петро Тима, перший голова ОУП та президент Європейського конгресу українців Юрій Рейт, голова Українського товариства в Любліні Григорій Купріянович, директор програми Study Tour To Poland Мирослав Скірка, професор Варшавського університету Ростислав Крамар, голова Товариства українців-політв'язнів та репресованих у Республіці Польща Олександр Стець.

Участь у зустрічі взяли Надзвичайний та Поважний Посол України Андрій Дещиця та представники Посольства, члени делегації Інституту – голова Антон Дробович, начальниця управління комунікації та інформаційно-аналітичної роботи Олена Снігир, начальник відділу обліку та збереження місць пам'яті Павло Подобєд.

Представники урядової установи подякували українській громаді в Польщі за численні конструктивні ініціативи та зусилля щодо збереження історичної пам'яті українців у Польщі, а також за готовність до опрацювання складних сторінок минулого.

Українська громада зі свого боку наголосила на необхідності українським державним установам продовжувати діалог з представниками польського суспільства, відзначила, що зацікавлення Україною у Польщі, зокрема в університетських середовищах, не зменшується.

Учасники зустрічі торкнулися сфер потенційної співпраці українських громадських організацій у Польщі з УІНП. Серед іншого йшлося про співпрацю в рамках упорядкування українських цвинтарів у Польщі; проєкту "Віртуальний некрополь української еміграції" та доповнення цього ресурсу інформацією про поховання української еліти в Польщі.

Також була озвучена пропозиція спільними зусиллями створити онлайн-каталог меморіальних місць поляків в Україні. Представники української громади зазначили, що готові підтримати обмін досвідом між інституціями обох країн після завершення карантинних обмежень. А також позитивно відзначили виставку Інституту "1920: українці на захисті Європи від більшовизму" та запросили представити її польському суспільству.

Голова УІНП подякував за озвучені пропозиції та заявив про готовність їх підтримати. Він відзначив, що виступає за тісну координацію з громадою щодо чутливих питань національної пам'яті.

Офіційний візит української делегації продовжиться і сьогодні – 3 грудня.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.