На Тернопільщині віднайшли дзвін, закопаний під час окупації

Справжнє різдвяне диво трапилося на "григоріанське" Різдво Христове в селі Заруддя, Зборівського р-ну Тернопільської області – тут 26 грудня віднайшли захованого під час Другої світової війни церковного дзвона.

Як повідомляє РІСУ, його відкопали біля території колишнього римо-католицького костелу Найсвятішої Панни Марії Неустанної Допомоги, зведеного 1905 року.

 

Останній уник сумної долі більшості римо-католицьких костелів Галичини і не перетворився на помираючу пустку, як то часто буває. Хоча, що теж традиційно, досить довго використовувався під склад. Сьогодні тут діє храм св. Івана Богослова (УГКЦ), освячений митрополитом Тернопільсько-Зборівським Василем (Семенюком) 27 грудня 2008 року.

"Цей дзвін давній. Коли збудували мурований костел на місці колишнього дерев'яного, то на дзвіницю поставили його, — розповів власкору РІСУ місцевий мешканець Мирон Сагайдак.Дзвін переховували у 1914 році, бо під час війни армія забирала дзвони для переплавки. Потім ховали у 1920 році від більшовиків. І сховали в кінці 1939 р., бо прийшли совіти, які закрили костел. І ще люди знали, що німці напали на Європу і скоро буде війна, так що дзвін був закопаний. Моя мама знала все це, тільки не знала місця схову".

Взагалі, як розповідають старожили, від початку в костелі було 2 дзвони. По тому ще один дзвін, на знак подяки, подарували греко-католики – коли в храмі Воздвиження Чесного Хреста відбувався ремонт, то римо-католики надали сусідам свій костел для проведення служб.

Колишня вчителька Заруддянської школи Ярослава Дутка в 2000 роках вже шукала з пошуківцями зі Зборова, але не в тому місці. Цього разу вирішили пошукати в іншому місці. За пошук взявся житель с. Озерянка (воно підпорядковане Заруддю) краєзнавець Микола Луців, якому й поталанило знайти один із дзвонів. Реліквія ховалася на глибині десь в півметра.

Відкопаний дзвін не зважували, але на перший погляд його вага десь 50-60 кг. Якихось написів на ньому не знайдено, є лише красивий рослинний декор. Втім, можливо вони ховаються під шаром окислу – за майже 70 років його утворилося чимало.

Знахідка одразу ж була передана церковній громаді храму Св. Івана Богослова. За словами Миколи Луціва, отець Михайло Небельский був спочатку просто шокований — церковні дзвони знаходять нечасто. За словами священика, це величезний подарунок храму. Сільський староста Василь Гудима сподівається знайти й інші дзвони.

Після незначної реставрації – на одному з "вух", за які кріпиться дзвін, виявлено тріщину, — дзвін буде встановлено біля храму. Втім, можливо реставрація й буде непотрібною – не виключено, що тріщина та з'явилася давно і його без проблем використовували й у такому вигляді.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.