Державний архів Київської області оприлюднив метричні книги 1919-1933 років

До уваги користувачів – цифрові копії 236 архівних справ - книг реєстрації актів про народження, укладення та розірвання шлюбу, смерть мешканців населених пунктів чотирьох колишніх районів Київщини

Архів оцифрував та зробив вільнодоступними 236 архівних справ - книг реєстрації актів про народження, укладення та розірвання шлюбу, смерть мешканців населених пунктів чотирьох колишніх районів Київщини – Баришівського, Богуславського, Бородянського та Вишгородського – періоду 1919–1933 років.

Це, зокрема, такі міста, селища міського типу, села, хутори - Баришівка, Березань, Бзів, Борщів, Волошинівка, Лехнівка, Лукаші, Мала Стариця, Недра, Паришків, Рудницьке, Семенівка, Селище, Сулимівка, Ярешки та ін. Баришівського району; Богуслав, Дибинці та Медвин Богуславського району; Блиставиця, Бородянка, Дружня, Клавдієво, Майданівка, Микуличі, Мироцьке, Небрат, Нова Буда, Нова Гребля, Озера, Пилиповичі, Пісківка, Філіціалівка та ін. Бородянського району; Вишгород, Вища Дубечня, Воропаїв, Димер, Катюжанка, Козаровичі, Литвинівка, Любимівка, Лютіж, Нижня Дубечня, Нові Петрівці, Старосілля, Тарасовичі, Хотянівка та ін. Вишгородського району.


Також публікуються алфавітні книги реєстрації актових записів по населених пунктах.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.