100 років Миколі Руденку: як КҐБ мстився дисиденту й правозахиснику

До ювілею засновника Української Гельсінської Групи опубліковані онлайн 35 документів з його архівно-кримінальної справи.

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України та Архівом національної пам'яті публікують онлайн 35 документів зі справи письменника та правозахисника.

 
Микола Руденко (праворуч)

Микола Руденко, український дисидент, письменник, філософ, економіст, народився 19 грудня 1920 року.

Учасник Другої світової війни, під час якої отримав важке поранення, член Спілки письменників України та КПСС, був виключений з партії та репресований за правозахисну діяльність та "антирадянську пропаганду". На долю Миколи Руденка випало і "лікування" в психіатричній лікарні, і табори суворого режиму з подальшим засланням.


Документи можна завантажити на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху за посиланням.

До збірки документів увійшли:

●      анкета арештованого;

●      особисті світлини;

●      протоколи допиту та обшуків;

●      листи Миколи Руденка: до Леоніда Брежнєва, у відділ науки ЦК КПСС, прокурорам, російським дисидентам;

●      записи його дружини Раїси Руденко;

●      офіційні документи Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод: Декларація УГГ та 1-й2-й3-й Меморандуми;

●      вірш-відповідь Миколи Руденка на анонімні погрози;

●      обвинувальний висновок по справі Миколи Руденка і Олекси Тихого;

●      нотатки Миколи Руденка, знайдені у психоневрологічному шпиталі;

та ін.

"Один із документів — запис телефонної розмови Руденка з представником інформаційної служби "Смолоскип" у Вашингтоні Богданом Ясинем, де правозахисник розповідає про умови утримання політичних в'язнів у психлікарнях, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Він наводить приклад Йосипа Терелі, учасника греко-католицького правозахисного руху, у палаті якого один рушник ділили 38 людей, а харчування скидалося на тюремне".

Дружина, Раїса Руденко, писала, що її чоловіка примусово і шантажем утримували у психоневрологічному диспансері. "Виключення зі Спілки письменників не переживає як травму", — така причина була вказана у висновку психіатра, за яким Руденка відправили "на лікування".

Цікаво що, під час проведення слідства над Руденком протоколи допиту УКҐБ по Донецькій області були написані українською мовою, а у Києві — російською.

На сайті Електронного архіву Українського визвольного руху також можна ознайомитися з колекцією Документи КГБ про Українську Гельсінську Групу


Руденко Микола Данилович
 — (19.12.1920–01.04.2004) – письменник, поет, філософ, громадський і політичний діяч, правозахисник, дисидент. Член Української вільної академії наук у США, почесний член французької  та японської секцій ПЕН-клубу. Герой України. У січні–березні 1976 був підданий психіатричній експертизі. У листопаді 1976 створив і очолив Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод. Заарештований в лютому 1977, у липні був засуджений  до 7-ми років таборів та 5-ти років заслання. У грудні 1987 йому із дружиною було дозволено виїхати за кордон. У вересні 1990 подружжя повернулося в Україну, поновлене в громадянстві та в 1991 реабілітоване. У 1993 Руденко отримав Державну премію України ім. Т .Шевченка. В економічних працях критично осмислив марксистську теорію диктатури пролетаріату.

Нагороджений орденом "За заслуги" 3-го ст. Похований у місті Київ.


Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.