Інститут нацпам'яті випустив календар про українських жінок ХХ століття

«Українські жінки ХХ століття» - це зручний настільний календар на 2021 рік, який розповідає історії українських жінок, які у різний спосіб вплинули на становлення та розвиток української державності або здійснили вагомий внесок у розвиток української науки, культури, освіти чи інші визначні досягнення наприкінці ХІХ – ХХ століттях.

Про це йдеться на сторінці УІНП.

 

"Героїні календаря в різний спосіб стали на захист української державності під час Перших (1917-1921 роки) та Других визвольних змагань (кін. 1930-х - 1950-ті роки).

До календаря увійшли 12 ювілярок, які є особливими для історії України. Ці жінки різні за походженням, віком, освітою, професію. Об'єднує їх те, що вони не залишилися осторонь суспільних та політичних процесів і подій, які відбувалися на українських землях протягом ХХ століття.

Вони з яскравою громадянською проукраїнською позицією, переважно активістки жіночого руху, правозахисниці та політичні діячки. Це представниці різних поколінь українок, які щоденно виборювали право відбутися і ставали взірцем для інших", - розповідає авторка проєкту та співробітниця УІНП Наталя Слобожаніна.

Кожен місяць в календарі присвячені одній українській діячці за принципом хронологічного відбору за круглими та напівкруглими датами року народження. Серед героїнь календаря політикеса Олена Левчанівська, освітянки Христина Алчевська й Софія Русова, військовичка Софія Галечко, громадські діячки та письменниці – Дніпрова Чайка, Олена Теліга, Марія Бачинська-Донцова та інші.

Календар буде цікавий працівникам закладів науки, культури та освіти, представницям жіночих громадських організацій та інших установ і громадських організацій, та просто зацікавленим гендерною тематикою.


Авторка проєкту: Наталія Слобожаніна


Подяка за консультації: Оксані Кісь та Володимиру Бірчаку


Дизайн: Ярослав Копаниця


Завантажити електронну версію календаря можна за посиланням.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.