Генеральний директор музею Федір Андрощук презентував книгу про «останнього вікінга»

Книжка про легендарного норвезького конунга (або короля) дає уявлення про життя на території Скандинавії, Русі та Візантії у першій половині ХІ століття

Коли Гаральду було 15 років, його брат, конунг Олав Святий, програв битву за трон. Гаральду довелося тікати з батьківщини, юнак обрав Київську Русь — могутню державу з великими кар'єрними можливостями. Майбутній монарх став на службу до князя Ярослава й посватався до його доньки Єлисавети. Проте отримав відмову, адже не мав ані влади, ані земель, ані багатств.

Тоді Гаральд зі своїм загоном подався на службу до візантійського імператора. Військові перемоги та скарби, які здобув герой, оспівували ще за його життя. Під час наступного візиту до Києва сватання Гаральда до Єлисавети було успішним. Він повернувся до Норвегії, став конунгом і заснував місто Осло, яке й нині є столицею країни. А за десять років монарх загинув у битві за англійський трон.

 

Скандинавські скальди склали про Гаральда чимало пісень, він був героєм саг. Та дослідникам досі важко визначити, що з цього правда, а що — вигадка. Розібратися в темі намагався Федір Андрощук – археолог, доктор історичних наук, авторитетний скандинавіст. 20 років пропрацював у дослідницьких організаціях Швеції.

Робота із книгою, по суті, почалася ще 2012 року, коли він працював дослідником у Шведському інституті у Стамбулі. Там пан Федір збирав інформацію про контакти Скандинавії та Русі з Візантією. Ці матеріали створили контекст для написання книги.

"Для мене було важливим уявити світ, у якому жив Гаральд, базуючись на сучасних даних про середньовічні Константинополь, Скандинавію та Русь. Що з біографії цієї людини можна вважати реальним, а що — вигаданим", — розповідає Федір Андрощук.

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.