Спецпроект

Українці в Римі закликали парламент Італії визнати Голодомор геноцидом

Українська спільнота у Римі вчергове звернулася до парламенту Італії з вимогою визнати актом геноциду Великий голод в Україні 1932–33 років та запровадити вивчення цієї теми у місцевих школах. Звернення до італійських депутатів зачитали в неділю під час поминальної акції жертв Голодомору.

На центральній площі Венеції біля руїн Стародавнього Риму зібралася майже сотня активістів громади, передає кореспондент Радіо Свобода.

 

У відкритому листі українців мовиться, що "офіційно в Італії проживають майже 250 тисяч громадян України, багато з них є нащадками потерпілих внаслідок Голодомору, багато українців мають італійське громадянство, це громадяни, які працюють в країні для добробуту її суспільства, сплачуючи податки".

З огляду, зокрема, на цей факт громада просить обидві палати італійського парламенту визнати штучний голод 1932–33 років в Україні геноцидом українського народу та ухвалити спеціальну резолюцію.

Також є прохання засудити головного відповідального за геноцид, радянський режим під керівництвом Йосипа Сталіна, та сприяти долученню документів про Голодомор до навчальних програм італійських шкіл, щоб поширювати знання про трагедію з метою не допустити подібного у майбутньому.

На акції був присутній представник ліберальної проєвропейської партії "Італійські радикали", який підтримав заклик спільноти та звернувся до учасників не втрачати сил і продовжувати зусилля для визнання Голодомору геноцидом на політичному рівні в країні.

Голова Християнського товариства українців Італії Олесь Городецький, розповідаючи про історію викриття трагедії Великого голоду, нагадав, що саме італійські дипломати у травні 1933 року повідомляли урядові про винищення голодом українських селян.

"Однак у тодішній Італії на догоду Москві про це не говорили вголос, як і нині мало говорять про російсько-українську війну, що сьомий рік триває на сході України", – зазначив Городецький.

Під час акції лунали молитви, жалобні пісні, діти із запаленими свічками читали вірші. Подібні мітинги-реквієми українці Риму проводять в листопаді щороку із закликом до влади Італії приєднатися до держав, які вже визнали геноцидом Голодомор в Україні 1932-33 років.

Італія – серед більшості країн, які ще не визнали Великий голод в Україні актом геноциду. Українські дипломати щоразу закликають офіційний Рим зробити цей крок. На заваді цьому експерти називають як юридичні, так і політичні мотиви, зокрема і "фактор Москви".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.