Спецпроект

Фельдман і альпаки: поруч з пам'ятником Голодомору в Харківській області нардеп поселив тварин

Поруч з пам'ятником жертвам Голодомору з'явилася "Долина альпак" Фельдман-екопарку. Це сусідство викликало хвилю обурення в соціальних мережах.

Про це повідомляє Kharkiv Today.

 

Близько тижня тому в Дергачівському районі Харківської області поруч зі скульптурою Меморіалу жертвам Голодомору встановили різнокольорову табличку "Фельдман Екопарк", що викликало гнів і непорозуміння у деяких користувачів соцмереж. На їхню думку, це прояв неповаги до пам'яті загиблих під час геноциду українського народу 1932-1933 років.

Як повідомив прес-секретар "Фельдман Екопарку" Олексій Костюченко, табличку встановили, щоб автомобілістам було простіше знайти вхід до екопарку. Сусідство з пам'ятником Голодомору їх не збентежило, так як порушень ніяких немає.

"Справа в тому, що там, навпроти другого входу до " Фельдман Екопарку ", знаходиться наша локація, яка була відкрита в середині вересня. Вона називається "Долина альпак".

Оскільки людям дуже складно розібратися, як туди правильно потрапити, там були встановлені ці букви, щоб люди розуміли, як туди проїхати. А то вони починають навіть у поліції з'ясовувати, де знаходиться "Долина альпак", куди вони так хочуть приїхати", — розповів Костюченко.

За словами представника екопарку, в минулі вихідні в цій зоні проводилися змагання лучників, в яких брали участь також жителі інших регіонів. Табличка нібито і їм допомогла дістатися до місця.

На питання про те, чи враховували при монтажі таблички наявність поруч пам'ятника, Костюченко відповів: "все знаходиться поруч з чимось".

"У мене немає інформації, що хтось обурюється. Нам не надходили такі повідомлення. Ніхто не дзвонив і не писав на цю тему. Це знаходиться поруч з входом. Сам парк теж знаходиться поруч з пам'ятником.

Поруч з пам'ятником знаходиться кафе чи то "У м'ясника", чи то "У мисливця". Там ще купа всього знаходиться. Його ж поставили там просто так, там же немає ніяких поховань, правильно?", — зазначив Костюченко.

Альпаки пасуться в ста метрах від пам'ятника, напис встановлено ближче, відразу біля паркану тієї самої долини альпак. У екопарку кажуть, що це їхня земля.

Пам'ятник знаходиться біля транспортної розв'язки автомобільної дороги Харків — Москва і окружної дороги Харкова в Дергачівському районі. Його встановили при президенті Віктору Ющенку з метою відновлення історичної пам'яті про жертви тоталітарного комуністичного режиму і в пам'ять про українських селян, які померли від голоду в Харківській області.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.