Інститут нацпам'яті створив ресурс про місця поховань українських емігрантів

Фахівці Українського інституту національної пам'яті створили геоінформаційну систему “Віртуальний некрополь української еміграції”, яка призначена для збору та поширення інформації про поховання української еліти за кордоном.

Презентація відбулася під час пресконференції в Укрінформі.

 

"Український інститут національної пам'яті поставив собі на меті створити інтерактивний продукт, себто не якусь сталу енциклопедію, не якийсь офіційний документ, а власне продукт, за допомогою якого і Україна, як держава, і організації закордонних українців зможуть ефективно здійснювати взаємодію і роботу з пошуку, обліку і збереження поховань українців за кордоном.

Насамперед ми поставили на меті створити геоінформаційну систему, себто пов'язати два важливих елементи: карту і базу даних для того, щоб можна було просто і швидко візуалізувати і вивести на екран потрібну інформацію про українців, які здебільшого у ХХ столітті за різних обставин були змушені залишити територію України і опинилися поза її межами ", - сказав під час презентації координатор проєкту, начальник відділу обліку та збереження місць пам'яті УІНП Павло Подобєд.

Він зазначив, що ця інформація потрібна не лише для розуміння того, скільки є поховань тих чи інших людей, а й для того, щоб можна було легко цю інформацію структурувати, відсортувати і вивести на екран.

За його словами, відвідувачі сайту зможуть швидко та безкоштовно відшукати інформацію про могилу певної особи за ім'ям та прізвищем, за датою чи місцем народження або смерті.

Подобєд додав, що станом на сьогодні до бази внесено 2 641 поховання на території 284 кладовищ.

Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович зазначив, що до завдань УІНП входить здійснення комплексу заходів з увічнення пам'яті українських героїв, історичних постатей, які в різний час боролися за Україну, захищали її суверенітет і незалежність. За його словами, цей проєкт є популяризацією історії і видатних особистостей.

"Ми популяризуємо особистостей, розповідаємо про них і створюємо систему, яка дозволяє побачити, хто з них де знаходиться, і навіть долучитися до догляду за могилами цих людей. Тобто це жива пам'ять, і інструмент живої пам'яті ", - сказав він.

На онлайн-ресурс можна перейти за посиланням.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.