На Хортиці виявили поховання скіфського воїна-гіганта

На острові Хортиця в Запоріжжі виявили унікальне поховання скіфського воїна, захороненого близько 2500 років тому.

Виявила пам'ятку археологічна експедиція Національного заповідника "Хортиця", яку очолює провідний науковий співробітник відділу охорони пам'яток історії, археології та природи, кандидат історичних наук Дмитро Никоненко, повідомляє сайт заповідника.

 

Вхід до триметрової завглибшки земляної катакомби, де похований скіф, був закладений великою кількістю важких гранітних валунів. Як пояснюють науковці, це було зроблено для того, щоб захистити поховання від грабіжників.

За мірками свого часу, похований воїн був просто гігантом – його зріст сягає близько 1,8 метра.

У похованні археологи також виявили залізний ніж із кістяним руків'ям, рештки сагайдака з бронзовими стрілами та жертовну їжу (кості барана).

Знайдений чоловік був воїном-лучником, кочівником, роблять висновок археологи.

"Експедиція національного заповідника "Хортиця" протягом двох місяців працювала на ґрунтовому скіфському могильнику. Нам вдалося знайти непограбоване, що є рідкістю, скіфське поховання. Це чоловік, коли він помер, йому було років 35-40″, – розповів керівник експедиції Дмитро Никоненко.

На тазових кістках дослідники побачили сліди, які свідчать про те, що чоловік проводив на коні більшість часу.

"Це не землероб, це воїн-скіф", – робить висновок археолог.

Цікаво, що над цим похованням у давнину було влаштовано кромлех – коло із гранітних каменів, символ сонця, відомий у культурах багатьох давніх народів.

"Поховальна споруда була глибокою. Глибина могильної ями – 3 метри. Вона була непроста, це катакомба, тобто спочатку виривали вхідну яму, потім робили нішу – підземну будівлю, підземний дім, куди клали загиблого.

Вхід до ями забудовували великим камінням. Зазвичай, це один два камені, а ми маємо справу з великою кількістю каменів, частина яких важить більше ніж 200 кг". – додав Никоненко.

Археологи вказують, що зріст воїна – 1,8 м – дуже високий на той час, адже скіфи зазвичай були близько 1,6 м заввишки.

Як розповів директор Національного заповідника "Хортиця" Максим Остапенко, у 1995 році він знайшов на цьому місці скіфське поховання жінки, в якому було дзеркальце, намисто і посудина, з якої пили вино – канфар. Всі ці речі були імпортні й виготовлені на території Єгипту.

Археологи говорять, що подібні знахідки свідчать про те, що острів Хортиця був важливим скіфським місцем, де розташовувалось городище, повз яке проходили переправи, і місце торгівлі з грецькими купцями.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.