Архів національної пам'яті підписав договір з Історичним архівом державної безпеки Угорщини

Архів національної пам’яті поступово налагоджує міжнародну співпрацю

У рамках домовленостей інституції розвиватимуть співпрацю, обмінюватимуться практичним досвідом, інформацією та копіями документів. Це надасть українцям ще більше можливостей для вільної роботи з іноземними архівами.

"Перший договір про співпрацю, підписаний з Історичним архівом державної безпеки Угорщини, став логічним продовженням минулорічної поїздки до Будапешту. На черзі підписання ще декількох договорів з подібними інституціями країн Центральної та Східної Європи", - каже директор Архіву національної памʼяті Ігор Кулик.

Підписання договору свідчить про те, що Архів національної пам'яті долучається до європейської сім'ї архівів, плануючи у найближчому часі здійснення обміну електронними копіями документів, видання книг та проведення спільних заходів, які будуть цікаві для обох країн.

"Вивчення історії періоду до 1990 року досі стикається з багатьма складнощами, тому наш архів намагається співпрацювати з усіма партнерами, які зберігають документи про спільне минуле наших народів, - говорить директор Історичного архіву державної безпеки Угорщини Чех Герге Бендегуз. - Я, як генеральний директор Історичного архіву державної безпеки Угорщини вважаю надзвичайно важливою співпрацю з Архівом національної пам'яті України у процесі вивчення документів, обміну копіями та створення спільних публікацій."

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.