Національний музей історії України презентує ребрендинг

Ключовий посил концепції звучить так: “Історія – міст, який єднає минуле та майбутнє”

Національний музей історії України презентував ребрендинг. Концепцію безкоштовно розробило креативне агентство TABASCO, щоб підтримати музей у прагненні стати сучаснішим.

Одним із важливих елементів ребрендингу є скорочення: Музей ІСТорії = МІСТ.

 

Федір Андрощук, генеральний директор Національного музею історії України, підкреслює: "Новий бренд – це не просто зміна обкладинки. Для кардинальних змін потрібен час. І ми маємо чітко розуміти, як і куди рухаємося. Історичний музей – це не лише про зберігання та демонстрацію експонатів. Образ мосту унаочнює прагнення поєднувати часи та культури. Новий бренд маніфестує стратегію розвитку музею".

Графічний знак логотипа – літера М, символізує, що саме в МІСТ зустрічаються минуле та майбутнє, єднаються цивілізації та знання. Наш міст поєднує не лише епохи, а й людей. Музей може відкривати історію України для українців і світу – робити її зрозумілішою та спонукати до глибшого знайомства із країною.

Олександр Смірнов, креативний директор TABASCO: "Працюючи над проєктом, ми знайшли цікавий інсайт. Спадщиною радянської традиції стали жахливі абревіатури, які використовувати в житті просто нереально. Ніхто не скаже: "А чи не сходити нам завтра у НМІУ"? Але ж музей має бути визначним місцем, про яке хочеться говорити та згадувати. Недарма Метрополітен у Нью-Йорку називає себе Мет'ом. Ми почали крутити цю ідею – знайшли образи та сенси, котрі точно передають суть головного музею країни. Так і народився МІСТ".

Основні кольори нового брендингу – жовто-зелений та блакитний. Додаткові кольори – зелений, помаранчевий, малиновий, чорний та бордовий. Їх можна використовувати в мерчі, навігації та експозиції музею залежно від тематики.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.