Наводницьку башту «Київської фортеці» завершать укріплювати у грудні

Першочергові протиаварійні роботи у Наводницькій башті (1839 р.), яка входить до Національного музею «Київська фортеця», планують завершити у грудні.

Про це повідомляє пресслужба КМДА.

 

"Музей дуже радий, що місто знайшло у такий нелегкий час необхідні кошти для порятунку башти. Загалом на порятунок цього об'єкта виділено більше 10 млн грн. Роботи включають лише першочергові протиаварійні заходи – накрити башту, прибрати сміття, укріпити фундаменти та частково стіни", – розповів заступник генерального директора музею Андрій В'ялець.

Нині тривають роботи з будівництва та перекладання верхньої частини зовнішньої стіни, на яку має спиратися конструкція даху.

За словами заступника гендиректора музею, робітники перекладають аутентичну цеглу, а там, де вона зруйнована, використовують сучасні матеріали.

В'ялець розповів, що музейники створили концепцію музеєфікації, яку впровадять після повного завершення реставрації.

"Концепція передбачає створення музейно-мистецького комплексу, головну роль у якому відіграватиме Музей українських повстань та революцій. Також ми плануємо розмістити тут творчі майстерні, акустичний зал у дворі башти – накривши його дахом, створивши всі належні умови", – розповів В'ялець.


Наводницька башта, побудована у 1833-1839 рр., розташована на краю Печерської височини. Споруда є складовою частиною Київської фортеці – пам'ятки фортифікаційного мистецтва ХVІІІ-ХІХ ст.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.