АНОНС: онлайн-дискусія “Українсько-польський діалог півстоліття тому і тепер”

Письменники, дослідники, інтелектуали дискутуватимуть про українсько-польський діалог і його можливе майбутнє

22 жовтня відбудеться перша дискусія нового сезону Дискусійного ПЕН-клубу: "Українсько-польський діалог півстоліття тому і тепер". Розмова буде приурочена до 100-ліття публіциста, професора політології Вільного Університету Берліна Богдана Осадчука, а також його переписці з головним редактором часопису Kultura Єжи Ґєдройцем.

 

Коли 1950 року в Берліні відбувся Конгрес за вільну культуру, метою якого була підтримка свободи слова та діячів культури у Східній Європі і на якому вперше зустрілися Єжи Ґєдройць та Богдан Осадчук, мало хто міг передбачити, що з цього почнеться повоєнний польсько-український діалог.

Чверть століття пізніше Єжи Ґєдройць та середовище "Культури" оприлюднило Декларацію щодо українського питання (1977). Разом з концепцією Юліуша Мєрошевського, названою У (Україна)-Л (Литва)-Б (Білорусь) вона стала фундаментом східної політики у вільній Польщі після 1990 року.

Діалог двох інтелектуалів–лібералів, започаткований 1950 року, отримав у незалежній Польщі та незалежній Україні на державному рівні формулу "стратегічного партнерства", на рівні державному і громадському – формулу порозуміння і примирення.

Принаймні до 2010 року ця формула залишалася в головному руслі польської та української політики. Десять років тому сталися відчутні зміни. У польському політикумі верх взяло переконання, що польсько-українське примирення не відбулося і що потрібно переглянути "доктирну Ґєдройця".

Про Богдана Осадчука та його інтелектуальний внесок у цей діалог від часу його смерті практично перестали згадувати. В українському контексті спадщина Ґєдройця та Осадчука присутня лише серед досить вузького прошарку інтелектуалів, і ніколи не була відправною точкою для політиків.

Учасникам дискусії пропонується подумати не лише над причинами теперішнього стану українсько-польського діалогу, але передовсім над тим, які елементи політичного заповіту Ґєдройця та Осадчука потрібно здійснити, щоб звільнити цей діалог від стану "заложника важких сторінок минулого".

Учасники розмови:

Богуміла Бердиховська – публіцистка, українознавиця;

Оля Гнатюк – українознавиця, перекладачка, професорка Києво-Могилянської академії;

Мирослав Маринович – правозахисник, публіцист, релігієзнавець віцеректор Українського католицького університету у Львові;

Микола Рябчук – журналіст, публіцист, поет, прозаїк, перекладач, колумніст.

Модеруватиме розмову Віталій Портников – публіцист, телеведучий.

22 жовтня, 19:00, Facebook-сторінки: Українського ПЕН, видання "Український тиждень" та видавництва "Дух і Лтера". Приєднатись до події можна тут.

Поставити питання учасникам розмови та підписатись на новини Дискусійного ПЕН-клубу можна за посиланням.

Дискусійний ПЕН-клуб – спроба вийти за межі соцмереж, де обговорення частіше перетворюються на сварки, ніж на аргументований обмін думками, а також за межі псевдодебатів на телебаченні, де сценарій розмови визначається інтересами власників медіа. Натомість мета Дискусійного ПЕН-клубу – осмислити у діалозі нагальні питання і сприяти розвитку громадянського суспільства, формувати культуру поваги до співрозмовника і вміння чути іншого.

Кураторка Дискусійного ПЕН-клубу – Оксана Мамченкова.

Проект реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.

Інформаційна підтримка – Громадське радіо.

Контакт: ukraine.pen@gmail.com

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.