Офіс Президента відреагував на рішення суду у справі книги про Стуса

В Офісі президента заявили, що взяли до відома рішення Дарницького районного суду Києва щодо книги "Справа Василя Стуса", яке зобов’язує автора книги Вахтанга Кіпіані видалити згадки про тодішнього адвоката поета, а нині голову політради ОПЗЖ Віктора Медведчука

У заяві, опублікованій на сайті Президента йдеться про таке: "Взяли до відома рішення Дарницького районного суду міста Києва щодо книги "Справа Василя Стуса". Також взяли до відома заяви автора книги Вахтанга Кіпіані та представників видавництва про намір подати апеляцію. Це щонайменше свідчення того, що суспільство готове відстоювати свої права".

 

В ОП "здивовані деякими формулюваннями у вказаному рішенні". Проте незалежність судової гілки влади не ставиться під сумнів. 

Там також вважають "дивними" визначення Медведчука як "персонажа твору", оскільки він був учасником судового процесу над поетом. Це підтверджують матеріали кримінальної справи. 

"Отже, саме за цією логікою книги, Медведчук В. В. є учасником справжнього процесу, який мав місце в історії, а не просто "персонажем твору". Поведінка учасника проаналізована виключно на підставі документально зафіксованих фактів, які не є продуктом літературної творчості авторів і літературною вигадкою", – заявили в Офісі. 

Окрім того, там нагадали, що цензура в Україна заборонена у будь-яких проявах, а опрацювання матеріалів історії не мають обмежуватись через емоції чи статус учасників подій. 

"Закликаємо всіх громадян мати сміливість чесно дивитися на події минулого нашого народу та дії або бездіяльність окремих осіб", – підсумували в Офісі президента. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.