Суд заборонив називати Медведчука "шісткою"

За позовом Віктора Медведчука суд заборонив книжку "Справа Василя Стуса" з "Бібліотеки Історичної правди"

Суддя Заставенко ухвалила рішення щодо позову Медведчука проти книжки "Справа Василя Стуса".

Позов задоволено частково.

Недостовірні, за рішенням суду, фрази:

"…чи була можливість у Стуса обрати "менше зло". Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали Віктор Медведчук"

"… Медведчук на суді визнав, що всі "злочини", нібито вчинені його підзахисним, "заслуговують на покарання""

"… він фактично підтримував звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?"

Фрази, які порушують особисте немайнове право Медведчука на використання власного імені:

"… - розпинав поета, - призначений державою адвокат Медведчук"

"… шістка комуністичної системи Медведчук…"

"Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?"

Також суд зобов'язав Вахтанга Кіпіані видалити із книги "інформацію про особу Медведчука Віктора Володимировича". До моменту вилучення видавництво Віватта автор не можуть розповсюджувати надрукований тираж.

При поширенні інформації про книжку "Справа Василя Стуса" Вахтанг Кіпіані не може згадувати про Медведчука.

 
 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.