У Норвегії виявили руїни «будинку богів» доби вікінгів

У Норвегії археологи відкрили руїни 1200-річного язичницького храму, присвяченого стародавнім скандинавським богам на кшталт Одіна й Тора.

Про це повідомляється на порталі Science Alert.

 
Реконструкція "будинку богів" 
Фото: University Museum of Bergen

Ці залишки є досить рідкісним реліктом доби вікінгів, коли в дохристиянській Скандинавії домінувало язичництво.

Науковці повідомляють, що знахідка представляла собою велику дерев'яну будівлю — близько 14 м завдовжки, 8 м завширшки і до 12 м заввишки. Вік будівлі попередньо датується кінцем VIII століття. Її використовували для поклоніння і жертвоприношення богам під час сонцестояння в середині літа і в середині зими.

Соррен Дінхофф, археолог із Університетського музею Бергена, заявив, що це "перший норвезький храм, знайдений у країні".

"Ми вперше знайшли один із цих дуже незвичайних, дуже гарних будинків. Ми знаємо їх зі Швеції, і ми знаємо їх з Данії … Це показує, що вони також існували в Норвегії", — додав учений.

Древні жителі Норвегії почали будувати такого роду великі "будинки богів", як їх називають, із VI століття.

"Це сильніший вираз віри, ніж усі маленькі культові місця. Ймовірно, це якось пов'язано з певним класом суспільства, який збудував їх як справжнє ідеологічне шоу", — пояснює Дінхофф.

Залишки "будинку бога" в Осе відносяться до VIII століття, коли в цьому районі почала домінувати елітна група багатих сімей. Цікаво, що будинок богів в Осі був зведений на кшталт християнських базилік, які мандрівники бачили в південних країнах. В результаті, зазначив Дінхофф, давньоскандинавські храми мали характерну високу вежу над скатним дахом, яка була копією веж ранніх християнських церков.

Хоча дерев'яного будинку вже давно немає, збережені отвори в стовпах демонструють його форму, в тому числі круглі центральні стовпи його вежі – дуже своєрідне архітектурне рішення, яке використовувалося тільки в будинках богів.

Про призначення стоянки свідчить також скупчення ям для приготування їжі для релігійних свят і численні кістки — останки жертвоприношень тварин. Церемонії проводилися в будинку бога в дні важливих свят, таких як сонцестояння в середині літа і в середині зими — найкоротша і найдовша ночі в році відповідно.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.