Стародавній човен-довбанку підняли із річки на Рівненщині

На околицях Березнівського району із річки Случ волонтерам, археологам та історикам вдалося підняти стародавній човен-добанку. Такий плавзасіб в давні часи виготовляли власноруч із цільного стовбура дерева.

Про це йдеться на сайті Рівненської ОДА.

 

Як розповів керівник клубу історичної реконструкції "Оствиця" Юрій Ойцюсь, над викопуванням човна працювало понад 20 людей. Аби підняти із глибини річки судно, напередодні довелось обстежити його у воді.

"Човен має 1 метр ширини та майже 10 – у довжину, - зазначає Юрій Ойцюсь. - Минулого року ми робили спробу підняття цього стародавнього човна. Однак, тоді не було достатньої кількості людей та техніки, тому цю місію нам виконати не вдалось.

А вже сьогодні, завдяки підтримці голови Рівненської ОДА Віталія Коваля та фахівців ГУ ДСНС, ми маємо велику кількість необхідної техніки, а також можемо забезпечити транспортом та харчуванням понад 20 волонтерів".

Аби підняти історичну знахідку, волонтери посеред річки утворили яму, з якої спеціальною помпою викачали воду. Далі працювали над тим, аби викопати із піску човен-довбанку.

За словами археологів, через значні уламки човна, важко встановити його точний вік. Однак, за першими спостереженнями йому точно більше 100 років. Судно виготовлене із цільного стовбура дерева, вагою 3 тонн.

Далі у планах – радіовуглецевий аналіз човна, аби дізнатися точний вік дерева та встановити іншу додаткову інформацію.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.