Спецпроект

«Дівчинка з колосками» повернулась

29 вересня 2020 року до експозиції Національного музею Голодомору-геноциду повернули один із головних символів комплексу — скульптуру «Гірка пам’ять дитинства»

Ця скульптура — символ пам'яті про дітей, убитих голодом під час геноциду української нації у 1932–1933 роках, а також тих, хто вижив, але не мав дитинства. Дівчинка тримає в руках 5 колосків, що нагадують про злочинну постанову від 7 серпня 1932 року "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності", названу в народі "Закон про п'ять колосків" .

 

Нагадаємо, у ніч із 21 на 22 серпня вандали намагалися зруйнувати скульптуру на території Національного музею Голодомору-геноциду. Втім, серйозних ушкоджень скульптурі не завдали.

"Це не перший акт наруги над символом пам'яті про жахливий злочин, вчинений комуністичним режимом проти української нації. Декілька років тому вандали облили фарбою скульптури янголів, ламали таблички з назвами сіл, занесених на  "чорні дошки", зривали світильники, нівечили п'єдестал скульптури "Гірка пам'ять дитинства".

Водночас "Дівчинка з колосками", або ж, як ми нещодавно дізналися від Національної поліції, "Оксанка", — чи не найголовніший символ музею, з яким знайомляться усі, хто потрапляють на територію музею"Олеся Стасюк, генеральна директорка Музею Голодомору.

Спікерами події були Олеся Стасюк, генеральна директорка Національного музею Голодомору-геноциду, Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики України, Антон Геращенко, заступник міністра внутрішніх справ України, Сергій Касянчук, директор представництва СКУ в Україні.

"Дівчинка з колосками стала символом не тільки в Україні, а й в багатьох країнах світу. На цей акт вандалізму відреагувало багато відомих людей та інституцій в Україні й поза її межами. Поки ми живі, мусимо пам'ятати. Це символ того, що сталося у 1932-1933 роках. Пам'ять не можна стерти", — Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики України.

На акт вандалізму відреагував Президент України, закликавши поліцію провести необхідні слідчі дії, кваліфікувати правопорушення та доповісти про перебіг розслідування. Поліція попередньо кваліфікувала пошкодження "Дівчинки з колосками" біля Музею Голодомору як хуліганство.

"Ми продовжуємо пошук покидьків, які спаплюжили скульптуру дівчинки. Сподіваюся, що ми їх знайдемо. Ніхто не має права чинити такі дії проти символів української пам'яті. Наразі територія музею перебуває під постійним відеонаглядом, камери під'єднані до системи "Безпечне місто", пошуки руйнівників продовжуються", — Антон Геращенко, заступник Міністра внутрішніх справ України.

Одразу після наруги над пам'ятником висловилися Генеральне консульство України у Сан-Франциско, 22-й прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер, канадський політик Джеймс Безан, член Палати Громад Канади Іван Бейкер, Світовий Конгрес Українців, Комітет Голодомору в США, Президент Американсько-української ділової ради Морган Вільямс та інші.

Сергій Касянчук, директор представництва СКУ в Україні: "Це справді дуже боляче, подія вразила українців. Акт вандалізму над скульптурою — символічний. Десятками років намагалися знищити та стерти спогади про геноцид. Відновлення цього пам'ятника вказує на кроки відновлення нашої пам'яті. У всьому світі ми відчуваємо цю боротьбу".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.