Дев'ять київських будівель стали пам'ятками

Департамент охорони культурної спадщини надав статус щойно виявлених об’єктів культурної спадщини дев’яти об’єктам у Києві

Про це повідомив офіційний портал Києва.

Пам'ятками стали:

  • будинок звукозапису Українського радіо на вул. Первомайського, 5-В;
  • будинок житловий (у якому мешкали скульптори І. В. Макогон і художниця Т. Н. Яблонська) на вул. Мар'яненка, 14;
  • флігель із крамницями на вул. Верхній Вал, 16/4;
  • будинок Осипа Родіна на вул. Гончара, 71;
  • зали Прощання (Ритуальні корпуси Київського крематорію) на вул. Байкова, 16;
  • потерна ІІ Капоніру Госпітального укріплення ХІХ століття на вул. Госпітальна, 24-А.

Статус щойно виявлених об'єктів культурної спадщини отримали горжова стіна Васильківського укріплення ХІХ століття та відкриті артилерійські каземати оборони рову з потерною у валу Васильківського укріплення на вул. Коновальця, 44, ескрапова стіна Госпітального укріплення ХІХ ст. на вул. Госпітальна, 24-А.

Тепер Департамент має у 10-денний строк надіслати власникам цих об'єктів відповідне повідомлення. А власники об'єктів культурної спадщини зобов'язані укласти охоронний договір.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.