Довженко-центр оновив архівосховище

Довженко-Центр ввів в експлуатацію сучасне сховище з обладнанням для збереження фондів Кіноархіву

Архівосховище площею 140 кв м відтепер обладнано надійними стаціонарними стелажами, картотеками для фотографій, маперами для кіноафіш. Оновлене сховище забезпечує потрібні умови для зберігання документів з урахуванням нормативно-кліматичних вимог та досвіду Міжнародної федерації кіноархів (FIAF).

 
Фото: Володимир Шуваєв

Кіноархів – відділ, що займається збереженням, дослідженням та поширенням нефільмового архіву українського кіно (не варто плутати з фільмофондом, що зберігає безпосередньо плівку). В фондах кіноархіву зберігаються унікальні особисті архіви кінодіячів(ок), сценарії, фотодокументи, постери, колекція діафільмів та бібліотека, що нараховує близько 5000 видань про кіно.

Оновлення приміщення кіноархіву є важливим кроком не лише до покращення умов зберігання фондів, але й до їх відкриття. Адже в планах Довженко-Центру на наступний рік надання широкого доступу до документів та книг кіноархіву в медіатеці (в розробці), а також – поширення їх цифрових копій у вигляді онлайн-колекцій.

Наразі ж працівники(ці) архіву займаються облаштуванням приміщення та впорядкуванням архівних документів, запрошуючи усіх бажаючих до дослідження української та світової кіноспадщини.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.